Михайло Маслій - Нам воно святе! Пісні січових стрільців (збірник)

Засумуй, трембіто,
Що галицька сила,
Та від Збруча по Славуту
Трупом застелила.
Та від Збруча по Славуту
Трупом застелила.

Чи є в світі краща зірка, як кохана моя Ірка,
Чи є в світі де царівна, щоб була така чарівна.

Приспів:
Гей, гей, Ірчик, Ірчик, личко в тебе як папірчик.

Чи є в горах краща квітка, як Ірчанова сусідка?
Чи є в раю де дзвіночок, як сусідки голосочок?

Приспів.

Поцілує, як ангелик, затанцює, як метелик,
Приголубить, як голубка, але тільки свого любка.

Приспів.

В неї коси золотисті, як на сонці води чисті,
В неї устонька – коралі, і так далі, і так далі.

Приспів.

Лети, моя думо, в вечірню годину
Далеко-далеко звідсіль.
Лети, моя думо, у тую хатину,
Що слухає казки топіль.

У хатці жила там дівчина кохана,
А, може, живе – поклонись!
І скажеш їй слово болюче, як рана,
Що я вже не той, що колись.

Що гасне мій погляд і тихне мій голос,
І скиби зорали чоло,
Що з волі й неволі посивів мій волос
І терня у серце вросло.

І шепнеш їй, думо, хай душу роздружить,
А серцеві скаже: «Корись!»
Хай дармо не б’ється, хай марно не тужить,
Бо я вже не той, що колись.

Мав я раз дівчиноньку чепурненьку,
Любу щебетушечку, рум’яненьку.

Приспів:
Гей, гей, га, уха-ха,
Дівчино, рибчино молода!

Посилав я старостів у неділю,
Думав, погуляємо на весіллю.

Приспів.

Мали повернутися з рушниками,
Але повернулися з гарбузами.

Приспів.

Всьому супротивився батько рідний,
Бо вона багатая, а я бідний.

Приспів.

Думав я втопитися з тої злості,
Та вода холодная, ломить кості.

Приспів.

Україна – край мій рідний
Від Кавказу по Карпати,
І веселий, і свобідний,
І великий, і багатий.

Де є в світі кращі ріки,
Як Дністер, Дніпро-Славута?
Хто покине їх навіки,
Тому в серці вічна смута.

Де є в світі кращі гори,
Де таке повітря свіже?
Де шумлять так гарно бори
І хвилює спіле збіжжя?

Де ясніше сонце світить,
Де гарніше зорі сяють?
Де ж солодше пахнуть квіти —
Як у нашім любім краї?

Най жиє Великий Комтур наш!
Ми добра, добра йому бажаєм,
І в піснях його все величаєм,
Най жиє великий Комтур Наш!

Накрила нічка, тай тихесенька,
Земленьку кругом.
Лиш вітер мряки жене злегенька
Над розіспаним лугом.

І до любови накликає
Чарівниченько-соловій.
А місяць срібний розтягає
Чарівну пряжу мрій.

Там при окопах на долині
Стоїть поручник молодий.
Йому щохвилі вилітає
Зітханнячко з грудей.

«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».

А там у Львові музики грають,
Танець жваво йде.
Дівочі очі як зорі, сяють,
Любка всім вперед веде.

І усміхається чарівно,
І клонить голову на грудь.
А сотник просить, сотник молить:
«Кохана, не забудь».

Сіріє ранок, світла гаснуть,
Тяжіє сонна голова.
А сотник шепче ще до вушка
Прощальнії слова.

«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».

Ударив гранат, як грім гримучий,
Землю розгорнув.
Збудив окопи і ліс дрімучий,
І ставок, що вже заснув.

Там при окопах на долині
Лежить поручник молодий.
Йому потічком випливає
Червона кров з грудей.

І знову стихло все довкола,
Ставок заснув, здрімнувся ліс.
А тільки вітер по соснині
Зітхання тихо ніс.