Михайло Маслій - Нам воно святе! Пісні січових стрільців (збірник)

Накрила нічка, тай тихесенька,
Земленьку кругом, —
Лиш вітер мряки жене злегенька
Над сонним лугом.
І до любови накликає
Чарівниченько соловій,
А місяць срібний розтягає
Чарівну пряжу мрій.
Там при окопах на долині
Стоїть поручник молодий.
Йому щохвилі вилітає
Зітханнячко з грудей:
«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».
А там у Львові музики грають,
Танець жваво йде.
Дівочі очі, як зорі сяють,
Любка всім вперед веде.
І усміхається чарівно,
І клонить голову на грудь.
А сотник просить, сотник молить:
«Кохана! Не забудь!»
Сіріє ранок, світла гаснуть,
Тяжіє сонна голова.
А сотник шепче ще до ушка
Прощальнії слова.
«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».
Ударив гранат, як грім гримучий,
Землю розгорнув.
Збудив окопи і ліс дрімучий,
І ставок, що вже заснув.

Там при окопах на долині
Лежить поручник молодий.
Йому потічком випливає
Червона кров з грудей.
І знову стихло все довкола,
Ставок заснув, здрімнувся ліс.
А тільки вітер по соснині
Зітхання тихо ніс.
«Спи, дівчино, спи, кохана,
Злоті мрії-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спімни».

Ой впав стрілець у край зруба,
Коло зламаного дуба
І не встане вже, і не встане вже.
Йшов до бою опівночі,
Смерть закрила йому очі…
Від трьох куль на все, від трьох куль на все.

І хто йому заспіває,
І хто його поховає?
Хіба вітер й сніг, хіба вітер й сніг.
Ой за тебе, рідний краю,
Наші стрільці умирають…
І він теж поліг, і він теж поліг.

Ой казала мати та не банувати
За стрільчиком молоденьким,
Бо стрілець покине, а самий полине
На конику вороненькім,
Бо стрілець покине, а самий полине
На конику вороненькім.

Дівча не зважало і з туги зівяло,
За стрільчиком молоденьким,
Бо стрілець покинув, а сам полинув
На конику вороненькім,
Бо стрілець покинув, а сам полинув
На конику вороненькім.

Ой покрились білим снігом полонини,
Десь поїхав хлопець миленький з Буковини.
На прощання дав дівчині синю чічку,
Сам пропав, неначе камінь в бистру річку.

Ой заплачеш, моя мила, ой заплачеш,
Бо мене уже ти більше не побачиш.
Йшов шукати ліпшу долю в чужім краю,
А тепер тут на чужині пропадаю.

Ой між горами трембіта трембітає,
Із-за гаю гайвороння вилітає.
Дівчинонька плаче, хлопця виглядає,
Тільки милий із чужини не вертає.

Розцвіла весняним цвітом Буковина,
Довго ждала – не діждалася дівчина,
Залишив на згадку милий синю чічку,
Сам пропав, неначе камінь в бистру річку.

Пройшли гори, пройшли доли,
Темні бори перейшли,
А кращого отамана
Над нашого Василечка не знайшли.
Бо наш славний Василечко
З нами все тримає,
Разом з нами йде до бою
І разом гуляє.

Слава, слава, отамане,
О, ти, батьку наш!
Ми з тобою на ворога
Підемо всі враз!
Ми з тобою на ворога
Підемо всі враз!

Коні твої осідлані,
Ми від рання ждем;
Вийди, батьку отамане,
І скажи: ми йдем!
Вийди, батьку отамане,
І скажи: ми йдем!

І як та хмара, як та туча,
Вдарим на врагів,
І з тобою в трудах, славі,
Вертаємось домів.
І з тобою в трудах, славі,
Вертаємось домів.

Не час, ореле, горювати, —
Глум забудь і біль;
Краще згинуть, як так жити,
В бій веди, у бій!
Краще згинуть, як так жити,
В бій веди, у бій!

Та ж ми твої соколята,
Ти ж отаман наш;
Ми до бою за тобою
Підемо всі враз!
Ми до бою за тобою
Підемо всі враз!