Михайло Маслій - Нам воно святе! Пісні січових стрільців (збірник)

Український поет, журналіст, перекладач Василь Бобинський народився 11 березня 1898 р. в м. Кристинополі Львівського воєводства (нині Червоноград Львівської обл.). Його батько, залізничний сторож, прагнув дати освіту обдарованому синові, планував відіслати його на навчання до гімназії спершу у Львові, потім – у Відні. Бобинський досконало знав західноєвропейські літератури, повністю опанував французьку, німецьку, польську та російську мови та дав чимало поетичних перекладів з них.

1916 р. їде до Українських січових стрільців, складової частини австро-угорської армії, що під час революції стала зав’язком української армії в Галичині. Воює в рядах УСС до 1920 р. Невдовзі опиняється в Києві, де знайомиться з українськими поетами-модерністами, зокрема з Я.Савченком та Д.Загулом. Повернувшись 1921 р. до Львова, редагує разом із Ю.Шкрумеляком, Р. Купчинським і О.Бабієм модерністичний журнал «Митуса» (вийшло чотири числа). Захоплюється французькими поетами-модерністами. До речі, Бобинському належать найкращі переклади поезій А.Рембо.

1925 р. з’являється перший у радянській пресі вірш Бобинського «Стежка». У той час поет уже співпрацював з західноукраїнськими комуністами, почав редагувати їхній двотижневик «Світло». 1 травня 1926 р. поліція закриває журнал, а Бобинський опиняється на п’ять місяців у львівській тюрмі – тій самій, де сидів колись Іван Франко. Тут Бобинський пише поему «Смерть Франка».

З 1923 р. Бобинський редагує комуністичний літературно-громадський журнал «Вікна», залучивши до співробітництва в ньому С.Тудора, П.Козланюка, Я.Галана. Журнал цей був типовим витвором Бобинського, що сполучав літературно-мистецький модернізм і комуністичну ідеологію; завдяки останньому допускався також на радянську Україну.

У червні 1930 р. Бобинський, переслідуваний польською поліцією, переїжджає в УРСР – до Харкова, повний віри у свій новий шлях, в соціалізм і в його українське відродження в УРСР. Ця віра надавала тодішнім його поезіям самовпевненості й пристрасті.

Цей витончений інтелектуаліст, войовничий гуманіст, естет і в особистому житті скромний джентльмен потрапив у радянську Україну запізно – коли там уже шаліла московська поліційна машина і заносилось віко над домовиною молодого відродження.

В УРСР Бобинський входив до спілки письменників «Західна Україна», що з 1925 р. об’єднувала щирих патріотів радянської України – вихідців із західноукраїнських земель і була ліквідована в 1930-их органами НКВД разом із більшістю її членів, у тому числі й таких видатних, як комуніст М.Ірчан, визнаний прозаїк В.Ґжицький, Д.Загул та інші.

25 грудня 1933 р. Бобинський був заарештований і посаджений до тюрми НКВД у Харкові. Його вивезли 1934 р. з ешелоном в’язнів у заґратованих телячих вагонах на російську північ. За ним помандрувала шукати його молода крихітна мила дружина з малятком на руках. Чутка про них пропала. Кажуть, Бобинський, людина слабкого фізичного здоров’я, помер на каторзі від виснаження. Двадцять три роки його ім’я було заборонено згадувати навіть лайкою, але 1957 р. посмертно «реабілітовано». В «Історії української літератури», т. 2 (Київ, Академія наук, 1957) докладно описано заслуги Бобинського як комуністичного письменника-пропагандиста. Ні словом не згадано, де, коли, за що, ким і як він був знищений. В «Антології української поезії» (Київ, Держ. в-во художньої літератури, 1957, том ІІІ), де вміщено кілька поезій Бобинського, «реабілітація» виглядає так: «В 1930 році приїхав до Радянського Союзу, жив у Харкові. Помер 8 січня 1939 року». Реабілітований 1956-го.

Композитор і диригент, поет і педагог, музично-громадський діяч і критик Михайло Гайворонський народився 15 вересня 1892 р. у Заліщиках (нині Тернопільської обл.) Мати знала багато українських пісень, сама гарно співала, батько любив грати на сопілці. Наука гри на скрипці і музичної теорії почалася, коли Михайлу було 8 років. Після закінчення народної школи вступив на навчання в Заліщицьку учительську семінарію. Там поширив свої знання музичних інструментів. На формування музично-естетичних поглядів, композиторської творчості Михайла Гайворонського мали вплив заліщицькі вчителі В.Цалинюк, органіст Ф. Коньор, священик І. Туркевич та професор Е.Старжинський. 17-літнім Михайло вів мішаний та чоловічий хори семінарії та семінарський оркестр. Працював також з сільськими оркестрами у Старих Заліщиках, Добровлянах і в Блищанці.