Михайло Маслій - Улюблені пісні XX сторіччя

Через десятиліття ми гордилися, що маємо «Україну» і «Пісню про пісню» Тараса Петриненка, «Перший сніг», «Пшеничне перевесло» і «Світлицю» Ігоря Білозіра і Богдана Стельмаха, «Веснянку» Миколи Мозгового і Андрія Демиденка, «Минає день, минає ніч» Миколи Мозгового і Юрія Рибчинського, «Місячне колесо» Олександра Морозова і Андрія Демиденка, «Смерекову хату» Павла Дворського і Миколи Бакая, «Якщо любиш, кохай» Левка Дутковського і Михайла Ткача, «Ти знаєш, що ти людина?» Віктора Морозова і Василя Симоненка, «Мамину вишню» Анатолія Пашкевича і Дмитра Луценка, «Ніби вчора» Ігоря Білозіра і Петра Запотічного….

Епоха 1950–1980–х років подарувала нам цілу плеяду талановитих співаків та виконавців, самобутніх ансамблів та тріо, вона відлунює їхніми голосами: Дмитра Гнатюка і Миколи Кондратюка, Юрія Гуляєва і Олександра Таранця, квартету «Явір» і Костянтина Огнєвого, Валентини Купріної і Ліни Прохорової, Юлії Пашковської і Анатолія Мокренка, Раїси Кириченко і Ніни Матвієнко, Софії Ротару і Василя Зінкевича, Назарія Яремчука і Анатолія Горчинського, Лілії Сандулеси і Оксани Білозір, Людмили Артеменко і Лідії Михайленко, Миколи Мозгового та Іво Бобула, Віктора Шпортька та Івана Поповича, Миколи Гнатюка і Віталія Білоножка, Павла Дворського і Мар’яна Шуневича, тріо Мареничів – Валерія, Антоніну та Світлану – і тріо «Золоті ключі», буковинського вокально–інструментального ансамблю «Смерічка» Левка Дутковського і волинського ВІА «Світязь» Валерія Громцева, київського ВІА «Кобза» Євгена Коваленка і львівського ВІА «Ватра» Ігоря Білозіра, чернівецьких ВІА: «Червона рута» Анатолія Євдокименка, «Черемош» Леоніда Затуловського, «Жива вода» Юрія Шаріфова, львівських ВІА: «Арніка» Володимира Васильєва, «Ореол» Олександра Балабана, ансамблю «Веселі скрипки» Мирослава Скорика, ансамблю «Мрія» Ігоря Поклада, ансамблю «Росинка» Христини Михайлюк, ансамблю «Марічка» Степана Сабадаша…

На творчості Платона Майбороди, Олександра Білаша, Ігоря Шамо, Степана Сабадаша, Анатолія Пашкевича, Анатолія Кос – Анатольського, Володимира Верменича, Мирослава Скорика – композиторів старшого покоління – вчилися Ігор Поклад і Володимир Івасюк, Микола Мозговий і Олександр Злотник, Левко Дутковський та Ігор Білозір, Олександр Зуєв та Іван Карабиць, Віктор Морозов і Віктор Камінський…

На творчості Андрія Малишка, Василя Симоненка, Дмитра Луценка, Василя Діденка, Миколи Петренка, Михайла Ткача, Дмитра Павличка, Миколи Сингаївського, Ліни Костенко, Ростислава Братуня, Олександра Богачука, Вадима Крищенка, Бориса Демкова – поетів старшого покоління – вчилися вишуканості поетичного слова Юрій Рибчинський і Богдан Стельмах, Роман Кудлик і Тамара Севернюк, Анатолій Драгомирецький і Володимир Кудрявцев, Степан Пушик і Анатолій Матвійчук, Андрій Демиденко і Неоніла Стефурак, Степан Галябарда і Мирослав Воньо, Петро Запотічний і Віктор Герасимов…

Здавалося, що українська пісня зі здобуттям незалежності і самостійності мала би розквітнути. І дійсно, у 1990–ті роки з’явилося багато нових яскравих виконавців, композиторів, ансамблів. Але поступово з рідного телебачення і рідного радіо почала зникати українська пісня. Це було невипадково! Розуміючи значення пісні, яка є бездонною душею нашого народу, нашого етносу, наші вороги зробили все, щоб знищити її, принизити, затінивши російською попсою і «шансоном».

Нам, представникам української культури, зробили виклик до 25–ої річниці Незалежності. Втрата мовного пісенного простору врешті–решт обернулася втратою Криму і війною в Донбасі. У часи, коли ми були найбільше зболені війнами, нелюдськими тоталітарними режимами, Господь Бог завжди посилав українцям для зцілення душі і тіла українські голоси та українську пісню. Таким є феномен Українського січового стрілецтва, таким є феномен пісень 1950–1980–х років. Такою має бути і пісня дня нинішнього.

Слава Богу, що в усі часи в Україні не бракувало патріотів, – один з таких справжніх патріотів рідної землі і рідної пісні – наш друг, журналіст і дослідник, історіограф пісні Михайло Маслій. Довгі роки він прискіпливо збирав свою енциклопедію української естрадної пісні з перших уст її творців, боячись втратити бодай одну зернину цього врожаю. Важко переоцінити його працю. Особливо тепер, коли потреба в його часописах архіактуальна. Завдяки роботі Михайла наша молодь має можливість не втратити зв’язок, історичний і духовний, з своїми творчими батьками.