Іван Котляревський - Українська драматургія. Золота збірка

Выборный. Або, як той грек мовляв: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник»… А я все-таки думаю, коли б чоловiк добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

Возный. Сердечний приятелю! Вiзьмися у Наталки i матерi хожденiє iмiти по моєму сердечному дiлу. Єжелi виiграєш — теє-то як його — любов ко мнi Наталки i убiдиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанiї, то не пожалiю — теє-то як його — нiчого для тебе. Вiр — без данi, без пошлини, кому хочеш, позов заложу i контроверсiї сочиню, — божусь в том — єже-єй! єй!

Выборный( немного подумав ) .Що ж? Спрос не бiда. Тут зла нiякого нема. Тiлько Наталка не промах!.. О, розумна i догадлива дiвка!

Возный. Осмiлься! Ти умiєш увернутись — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна i брехнути для обману, приязнi ради.

Выборный. Для обману? Спасибi за се! Брехать i обманьовать других — од Бога грiх, а од людей сором.

Возный. О, простота, простота! Хто тепер — теє-то як його — не брешеть i хто не обманиваєть? Повiр мнi: ежелi б здесь собралося много народу i зненацька ангел з неба з огненною рiзкою злетiв i воскликнул: «Брехуни i обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!..» — єй-єй, всi присiли би к землi совiстi ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближнiх, а то бiда — теє-то як його — що часто лжем iлi ради своєй вигоди, iлi на упад других.

Выборный. Воно так, конечне, всi люди грiшнi, однако ж…

Возный. Що «однако ж»? Всi грiшнi, та iще i як!.. I один другого так обманюють, як того треба, i як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай. ( Поет. )

Выборный. Воно так! Тiлько великим грiшникам часто i даром проходить, а маленьким грiшникам такого задають бешкету, що i старикам невпам’ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю i зараз iду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, — може, воно i добре буде, коли ваша доля щаслива.

( По окончании пения уходят. )

Сцена переменяется й представляет внутреннось хаты Терпилихи.

Терпилихапрядет, Наталкашьет.

Терпилиха. Ти оп’ять чогось сумуєш, Наталко! Оп’ять щось тобi на думку спало?..

Наталка. Менi з думки не йде наше безталання.

Терпилиха. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свiй на Мазурiвцi, покинули Полтаву i перейшли сюди жити; покойний твiй батько довiв нас до сього.

Наталка. I, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старостi, а умерти бiдним; вiн не виноват.

Терпилиха. Лучче б була я умерла: не терпiла б такої бiди, а бiльше через твою непокорность.

Наталка( оставляя работу ) .Через мою непокорность ви бiду терпите? Мамо!

Терпилиха. Аякже? Скiлько хороших людей сватались за тебе — розумних, зажиточних i чесних, а ти всiм одказала; скажи, в яку надежду?

Наталка. В надежду на Бога. Лучче посiдiю дiвкою, як пiду замуж за таких женихiв, як на менi сватались. Уже нiчого сказать — хорошi люди!

Терпилиха. А чому й нi? Дяк тахтауловський чом не чоловiк? Вiн i письменний, розумний i не без копiйки. А волосний писар i пiдканцелярист Скоробрешенко — чому не люди? Кого ж ти думаєш — може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, — мала б вiчний хлiб; була б перше дячихою, а послi i попадею.