Іван Котляревський - Українська драматургія. Золота збірка

Выборный. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хiба в ченцi постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очi не нависла? Хiба хочете, щоб вам на весiллi сю пiсню спiвали? Ось слухайте.

( Выборный поет. )

Возный. Коли другiї облизня поймають, то i ми остерегаємся. Наталка многим женихам пiднесла печеного кабака; глядя на сiє, i я собi на умi.

Выборный. А вам що до Наталки? Будто всi дiвки на неї похожi? Не тiлько свiта, що в вiкнi; сього дива повно на свiтi! Та до такого пана, як ви, у iншої аж жижка задрижить!

Возный( в сторону ) .Признáюсь йому в моєй любвi к Наталцi. Послухай, пане виборний! Нiгде — теє-то як його — правди дiвати, я люблю Наталку всею душею, всею мислiю i всiм серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ — теє-то як його — за мною i слiдить. Як ти думаєш? Як совiтуєш в таковом моєм припадцi?

Выборный. А що тут довго думати? Старостiв посилати за рушниками, та й кiнець. Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.

Возный. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад бурякiв — теє-то як його — так де! Нi приступу!

Выборный. Що ж вона говорить, чим одговорюється i що каже?

Возный. Она iзлагаєть нерезоннiї — теє-то як його — причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бiдною, а мене багатим; себе простою — теє-то як його — а мене возним; i рiшительний приговор учинила — що я їй, а она мнi не рiвня — теє-то як його.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Що для мене благопристойнiє панночка, нiж простая селянка.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Що она — теє-то як його — одна моя госпожа.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Що она не вiрить, щоб так дуже — теє-то як його — можна полюбити.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Що я її давно люблю.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Щоб я одв’язався од неї.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный( с жаром ) .Що? Нiчого!.. Тебе чорт принiс — теє-то як його — Наталка утекла, а я з тобою остався.

Выборный. Ой ви, письменнi! Вгору деретеся, а пiд носом нiчого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рiвня. У неї не те на серцi…

Возный. Не те? А що ж би такеє?

Выборный. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтавi i покiйний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець вирiс славний, гарний, добрий, проворний i роботящий; вiн од Наталки старший був годiв три або чотири; з нею вигодовавсь i зрiс вкупi. Терпило i Терпилиха любили годованця свого, як рiдного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадiявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рiвнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями i цехмистрами — пив, гуляв i шахровав грошi; покинув свiй промисел i мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра i вигнав його iз свого дому; послi, як не стало i послiднього сього робiтника, Терпило зовсiм iзвiвся; в бiдностi умер i без куска хлiба оставив жiнку i дочку.

Возный. Яким же побитом — теє-то як його — Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селi?

Выборный. У Терпила в городi на Мазурiвцi був двiр — гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом i садком. Терпилиха по смертi свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собi хатку i тепер живе, як ви знаєте.

Возный. А вишереченний Петро де — теє-то як його — обрiтається?

Выборный. Бог же його зна. Як пiшов з двора, то мов в воду упав, i чутки нема. Наталка без душi його любить, через його всiм женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

Возный. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловiка, которго — теє-то як його — можеть бить, i кiстки погнили. Лучче синиця в жменi, як журавель в небi.