Іван Котляревський - Українська драматургія. Золота збірка

Коломієць( одриваючись од альбома, коротко, недбайливо ). Сотні три-чотири гармат, кулеметів тисяча-друга!..

Пані Корецька( крадькома, уважно прислухається, далі, махнувши рукою ). У Петлюри банди!

Корецький. Неправда — у добровольців банди, а в Петлюри дисципліноване, регулярне військо.

Пані Корецька( махає руками ). Банди! банди! банди!

Корецький( передражнює ). Що вона розуміє: «банди, банди!» Ось не сьогодні-завтра, як увійде в Київ, побачиш тоді, що то за банди!

Пані Корецька. Побачимо, як ще увійде! ( Перегодя, непевно .) Миколо Федоровичу, — як ви гадаєте — візьмуть таки українці Київ?

Коломієць( коротко, рішуче ). Завтра, найбільш — післязавтра неодмінно.

Пані Корецька. Щось мені не віриться. ( Бере на столі карти і починає розкладати .)

Корецький( злорадісно ). Ага… Забилося, «ретивое»? Злякалась? За карти хапаєшся? Ну, ворожи, ворожи!

Пані Корецька( непевно ). І поворожу. ( Голосно .) Ліза, ти швидко там? ( Голос панни Лізи : «Зараз»!)

Пані Корецька. Учора випало, що буде гетьманові приятна звістка од русявої дами, так і сталося: ось, кажуть, Антанта сповіщає, що пришле танки на допомогу.

Корецький( презирливо ). Сповіщає! А по чому вона тільки сповіщає? По тих дротах, що скрізь порвані? Куди йому з своїми свистунцями проти українців? Українці ідуть за народ. Вони ідуть босі й голодні, але дружно ідуть. А добровольці що? Тільки уміють за панночками бігати та п’янствувати. Золоті погони поначіплювали, шпори, галіфе… Ні, в Петлюри нема цього: там що козак, що старшина — всі одинакі: одно їдять, однаково ходять, одним духом дишуть…

Пані Корецька. Коли це ти таким українцем зробився?

Корецький. Що ж — я малорос і потому маю «полное право» коли схочу українцем зробитися. ( Павза . Пані Корецька уважно дивиться в карти, Корецький з цікавістю слідкує за її фізіономією, ядовито .) Що? «плохо гетьманове дело?.» ( Сміється . Пані Корецька хмарніє, кусає губу .) Не витанцьовується? Все одно — ворожи не ворожи: капут твоєму гетьманові! Це я тобі і без карт скажу.

Коломієць( улесливо ). Таки й справді, Катерино Дем’янівно, нащо ті офіцери? Ви ж таки, як не як, українського роду, чи личить же вам заводити зносини з ворогами народу, з ворогами України? ( Пані Корецька в нерішучій задумі схиляється над картами .) Розміркуйте ви самі: у гетьмана, ви самі бачите, лишився один Київ, а вся Україна зайнята республіканським військом. Візьмуть наші Київ, і як не кажіть, а все-ж буде тоді ніяково… ( Пані Корецька задумується .) По щирості кажу: не йдіть.

Панна Ліза( вибігає з другої кімнати, одягнута в біле, як сестра - желібниця ). Ну, Катю, ідемо швидче, бо там на нас чекають! ( Пані Корецька сидить над картами задумана .) Кинь, Катю, — після доворожиш.

Корецький( входячи в азарт ). Ні, хай доворожить! Хай доворожить, «чорт возьми»!

Пані Корецька( раптово змішує карти, бадьоро хитає головою, повеселівши ). Е, чорт його бери, що буде, то буде! ( Рішуче .) Ходім, Лізо!.. ( Встає. )

Корецький( глузливо ). Ага! побачила, що гетьманові дорога під три чорти з України, випадає, тоді «ходім, Лізо».

Коломієць( позираючи на Лізу ). А я і не знав, що в панни Лізи мається вже костюм сестри-жалібниці про запас! ( Павза .) Ви не пригадаєте, Антоне Аркадієвичу, хто ото казав колись, що всіх сестер-милосердних терпіти не може, що усіх їх треба нагаями гнати, що вони сякі й такі і он-які.

Панна Ліза( кусає од злости губи і блискає очима . Спокійно, діловито ). Ага, Катю, — я забула тобі сказати — один офіцер питав, чи не знайшлось би у нас вільного куточка — переночувати. П’ять днів, сердешний, валяється на столах та на підлогах. То може б пустили його ночувати в кімнату Миколи Федоровича? Там-же стоїть вільна канапа.

Коломієць( злякано ). Що-о? В мою кімнату? добровольця? ( Рішуче .) Я в свою кімнату нікого не пущу!

Пані Корецька( задирливо ). Ну, скажемо, ця кімната тепер і не наша і не ваша. Схочуть — реквізують і нічого не вдієте. ( Сміється .) Знаєш що, Лізо, — скажемо, щоб у нас реквізували оці дві кімнати, а мужчин хай беруть куди-небудь рити окопи, або що.

Панна Ліза( захоплено ). От було б чудово! Ото було б прекрасно!

Корецький( хитає головою ). Ото толк… ото толк.

Пані Корецька. А чого ж, справді, ви отираєте тут кутки? — тепер мужчини не повинні сидіти вдома! ( До панни Лізи .) Читала, Лізо, що пишуть у відозвах: «Женщины гоните из дому всех мужчин. Неужели вы будете ласкать трусов и дезертиров». ( Регочуть обидві. )