Джордж Бернард Шоу - Пігмаліон

Гіґінс. Атож, саме це й лютить мене до нестями: дурні люди не тямлять свого власного дурного діла. (Підводячись) . Але з цим покінчено, й нарешті я можу лягти спати без страху перед завтрашнім днем.

Вираз Елайзиного обличчя віщує лихо.

Пікерінґ. Мабуть, і я піду на боковеньку. І все-таки, це була велика подія — ваш тріумф! Добраніч! (Іде до дверей) .

Гіґінс (рушаючи слідом за ним). Добраніч. (Кидає через плече від дверей) . Вимкніть світло, Елайзо, і скажіть місіс Пірс, хай не варить мені вранці кави: я вип’ю чаю. (Виходить) .

Елайза намагається триматися спокійно, мовби їй байдуже, коли підводиться і йде через кімнату до каміна, щоб вимкнути світло. Але, ще й не дійшовши туди, вона вже ладна була закричати. Сідає в Гіґінсове крісло, міцно стиснувши руками бильця. Зрештою дає серцю волю й кидається на підлогу, корчиться в безсилій люті.

Гіґінс (у гнівному відчаї з-за дверей) . І де це в чорта подів я свої капці? (З’являється у дверях) .

Лайза (хапаючи капці й один по одному, з усієї сили, шпурляючи в нього) . Ось вам ваші капці! І ось! Беріть свої капці й щоб ви цілими днями шукали їх та не знаходили!

Гіґінс (ошелешено) . Це що за… (Підходить до неї) . Що сталось? Устаньте! (Зводить її на ноги) . Щось негаразд?

Лайза (задихано) . Все гаразд — у вас. Я виграла ваш заклад, чи не так? То й досить для вас. А я для вас, певне ж, нічого не значу.

Гіґінс. Ви виграли мій заклад! Ви! Самовпевнена комаха! Це я виграв заклад. Нащо ви шпурляли в мене капці?

Лайза. Бо хотіла розбити вам обличчя. Я б вас убила, якби могла, самолюбива ви тварюко! Чом ви не лишили мене там, де підібрали, — на вулиці? Ви дякуєте Богові, що все скінчилося і що тепер ви можете знов викинути мене туди, чи не так? (Несамовито заламує руки, аж хрускають пальці) .

Гіґінс (дивлячись на неї з холодним подивом) . Створіння таки рознервувалося.

Лайза (із приглушеним зойком люті несамохіть кидається на нього, аби вгородити нігті йому в обличчя) !!!

Гіґінс (схопивши її за зап’ястя). Ах, ви так? Втягніть кігті, кішечко! Як ви смієте показувати мені ваш характер? Сядьте і заспокойтеся. (Грубо кидає її в крісло) .

Лайза (знищена його перевагою в силі й вазі) . Що буде зі мною? Що буде зі мною?

Гіґінс. Де мені в дідька знати, що буде з вами? І яке це має значення, що буде з вами?

Лайза. Вам байдуже. Я знаю, що вам байдуже. Коли б я оце померла, вам усе одно було б байдужісінько. Я для вас ніщо — навіть оці капці дорожчі вам за мене!

Гіґінс (громовим голосом) . Оці капці!

Лайза (з гірким смиренням). Оці капці. Та й яка різниця, з чим мене порівняти: з капцями чи з чимось іншим?

Пауза. Елайза — зламана, без надій. Гіґінс трохи знічений.

Гіґінс (так бундючно, що бундючніш бути не може) . Чому ви завели таку мову? Чи смію я спитати: може, ви нарікаєте на те, як тут з вами обходяться?

Лайза. Ні.

Гіґінс. Чи хтось погано повівся з вами? Полковник Пікерінґ? Місіс Пірс? Хтось із слуг?

Лайза. Ні.

Гіґінс. Смію сподіватися, ви не будете стверджувати, ніби я вас кривдив?

Лайза. Ні.

Гіґінс. Радий це чути. (Пом’якшує тон) . Можливо, ви перевтомилися від випробувань цього дня. Вип’єте келишок шампанського? (Робить рух у напрямку дверей) .

Лайза. Ні. (Згадавши про свої манери, додає) . Дякую.

Гіґінс (знову в доброму гуморі) . Це у вас накопичилося за кілька останніх днів. Гадаю, це було природньо: ви хвилювалися перед тим прийомом. Але все це вже позаду. (Добродушно поплескує її по плечі — вона корчиться, сахається) . Більш нема про що турбуватися.

Лайза. Ні — це для вас більш нема про що турбуватися. (Несподівано підводиться й тікає від нього на лавку біля рояля — сідає і затуляє обличчя руками) . О Боже! Як я хочу померти!

Гіґінс (витріщившись на неї в щирому подиві). Чому? Ради Бога, чому? (Розважливо, підходячи до неї) . Послухайте мене, Елайзо. Все це ваше роздратування — воно суто суб’єктивне.

Лайза. Я не розумію. Я така невігласка.

Гіґінс. Це вам приверзлося. Нічого лихого, все гаразд. Лягайте спати, як хороша дівчина, проспіться — і все розвіється. Поплачте трішки, помоліться — і вам стане легко й добре.