Джордж Бернард Шоу - Пігмаліон

Лайза (захекано) . Не дуже я його злякалася, того поліцая. Але ви відповіли йому як слід.

Фредді. Сподіваюсь, я не збив вас з вашої путі, адже ви кудись хотіли йти. А куди саме?

Лайза. До річки.

Фредді. Чого?

Лайза. Зробити в ній дірку.

Фредді (жахнувшись) . Елайзо, люба, що це ви? Що сталось?

Лайза. Та дарма. Тепер вже це не має значення. Адже на всьому світі нікогісінько немає, тільки ми двоє, правда?

Фредді. Ані душі.

Вони дозволяють собі ще раз поцілуватися, і знов їх полохає констебль — цього разу набагато молодший.

2-ий Констебль. Ану ж, ви двоє! Це що таке? Як ви думаєте, де ви знаходитеся? Ану забирайтеся звідсіля: беріть ноги на плечі та гайда!

Фредді. Як ви скажете, пане, — беремо ноги на плечі!

Вони знов біжать і потрапляють до Гановер-скверу; тут зупиняються, аби ще раз порадитись.

Фредді. Ніколи не думав, що з поліцаїв такі жахливі ханжі.

Лайза. Це їхня робота — ганяти дівчат з вулиць.

Фредді. Кудись нам треба прибитися. Не тинятися ж нам по вулицях цілу ніч!

Лайза. А чом би й ні? Про мене, то це просто чудово: вік тинялася б отак!

Фредді. Ох, люба!

Вони цілуються знов, не завваживши, що стиха під’їхало й зупинилося таксі.

Водій. Може, я підвіз би вас із леді кудись, пане?

Вони злякано відсторонюються одне від одного.

Лайза. Ой, Фредді, таксі! Саме те, що нам треба.

Фредді. Але, хай йому всячина, я не маю грошей.

Лайза. Зате я маю чимало. Полковник гадає, що не можна виходити на вулицю без десятка фунтів у кишені. Слухай! Ми їздитимемо в таксі цілу ніч, а вранці я завітаю до місіс Гіґінс — спитати поради, що мені робити. Я все вам розповім у таксі. А поліція там нас не зачепить.

Фредді. Чудесно! Потрясно! (До водія) . Вімблдонський пустир! (Їдуть геть).

Вітальня місіс Гіґінс. Як і першого разу, вона сидить за письмовим столом. Заходить покоївка.

Покоївка (від порога) . Містер Генрі, мем, у холі з полковником Пікерінґом.

Місіс Гіґінс. Ну, то ведіть їх нагору.

Покоївка. Вони засіли за телефон, мем. Дзвонять у поліцію, здається.

Місіс Гіґінс. Що?!

Покоївка (трохи підступивши до господині й стишивши голос) . Містер Генрі сам на себе не схожий, мем. Я подумала: треба б вам сказати.

Місіс Гіґінс. Коли б ви мені сказали, що містер Генрі сам на себе схожий, я б тоді здивувалася дужче. Скажіть їм, хай ідуть сюди, коли скінчать з поліцією. Певне, він щось загубив.

Покоївка. Добре, мем. (Рушає) .

Місіс Гіґінс. Та спершу підніміться нагору й попередьте міс Дулитл, що містер Генрі й полковник тут. Попросіть її, щоб не сходила вниз, поки я не пошлю по неї.

Покоївка. Добре, мем.

Гіґінс удирається до кімнати. Він і справді, як сказала покоївка, сам на себе не схожий.

Гіґінс. Слухай, мамо: це ж чортівня якась!

Місіс Гіґінс. Так, любий. Доброго ранку. (Він стримує свою нетерплячість і цілує матір, а покоївка тим часом виходить) . Що скоїлось?

Гіґінс. Елайза дременула геть.

Місіс Гіґінс (спокійно, не відриваючись від свого писання). Либонь, ти налякав її.

Гіґінс. Налякав її! Дурниці! Вчорашньої ночі ми, як завжди, залишили її, щоб вона повимикала світло і все таке, а вона, замість лягти спати, перевдяглася та й подалася геть. Ліжко її лишилось неторкане. Десь перед сьомою вранці вона приїхала в таксі забрати свої речі, й та дурепа місіс Пірс, не сказавши мені й слова, віддала їй усе! Що мені тепер робити?

Місіс Гіґінс. Мабуть, обходитися без неї, Генрі. Дівчина має повне право піти собі — коли завгодно й куди завгодно.

Гіґінс (неуважливо ходячи туди-сюди по кімнаті) . Але ж я не можу нічого знайти! Я не пам’ятаю, про що з ким і на коли домовився. Я… (Входить Пікерінґ. Місіс Гіґінс кладе ручку й відсувається від столу).

Пікерінґ (тиснучи руку господині). Доброго ранку, місіс Гіґінс. Генрі вже сказав вам? (Сідає на отоманку) .

Гіґінс. Що каже той осел-інспектор? Ви запропонували винагороду?

Місіс Гіґінс (підводячись, вражена і обурена) . Невже ви хочете сказати, що заявили на Елайзу в поліцію?

Гіґінс. Авжеж! А нащо ж тоді поліція? І що ще нам лишалося робити? (Сідає в єлизаветинське крісло) .