Гіґінс. Він може вивчити мову за півмісяця, знає їх десятки. Це певна ознака, що дурень. А в фонетиці — взагалі нуль.
Господиня. Гау д’ї ду, професоре?
Гіґінс. Гау ду ю ду? Вся ця затія — жахлива докука для вас. Даруйте, що я беру в ній участь! (Проходить далі) .
У вітальні й далі, в анфіладі салонів, прийом у повному розпалі. Елайза проходить через усі ці приміщення. Вона так зосередилася на своєму випробуванні, що йде, мов сновида в пустелі, а не як дебютантка у світській юрбі. Люди припиняють розмови, щоб подивитися на неї, милуючись її сукнею, діамантами й дивною привабою її вроди. Молодняк по кутках вилазить на стільці, щоб хоч побачити її.
Господар і господиня вертаються зі сходів до вітальні й приєднуються до гостей. Гіґінс, понурий і сповнений зневаги до світської метушні, підходить до гурту, де господарі підтримують жваву балачку.
Господиня. Ах, ось і професор Гіґінс! Він нам скаже. Розкажіть нам усе про ту чарівну юну леді, професоре!
Гіґінс (майже похмуро) . Про яку таку чарівну юну леді?
Господиня. Та добре ви знаєте, про яку. Мені кажуть, що в Лондоні не було нічого подібного до неї, відколи люди видиралися на стільці, аби глянути на місіс Ленґтрі.
Непомук, переповнений новинами, приєднується до гурту.
Господиня. Ах, ось і ви нарешті, Непомуку! Чи вивідали ви все про ту пані Дулитл?
Непомук. Я вивідав усе про неї! Вона — підставна особа.
Господиня. Підставна особа! О ні!
Непомук. Так, так! Їй не ошукати мене. Її прізвище не може бути Дулитл.
Гіґінс. Чом ні?
Непомук. Тому що Дулитл — англійське прізвище. А вона ніяка не англійка.
Господиня. Яка нісенітниця! По-англійському вона розмовляє просто чудово.
Непомук. Надто чудово! Можете ви показати мені хоч одну англійку, що розмовляла б як слід по-англійському? Тільки чужоземці, яких учили розмовляти англійською мовою, розмовляють нею добре.
Господиня. Звісно, вона таки налякала мене своєю манерою вимовляти «Гау ду ю ду». У мене була вчителька, яка точнісінько так вимовляла, і я її смертельно боялася! Ну, а коли вона не англійка, то хто ж вона?
Непомук. Угорка.
Всі. Угорка?!
Непомук. Так, угорка. І королівської крови. Я теж угорець. І теж королівської крови.
Гіґінс. А ви говорили з нею по-угорському?
Непомук. Говорив. Та вона занадто хитра. Сказала: «Будь ласка, розмовляйте зі мною по-англійському: я не розумію французької!» Французької! Вона прикидається, ніби неспроможна відрізнити угорську від французької. Неможливо: вона знає обидві мови.
Гіґінс. А королівська кров? Як ви довідалися про це?
Непомук. Інстинктом, маестро, інстинктом! Тільки мадьярські племена можуть дати отой вигляд божественної справедливости, оті рішучі очі… Вона — князівна!
Господар. А що ви скажете, професоре?
Гіґінс. Я скажу: проста лондонська дівчина з вулиці, яку навчив розмовляти фахівець. Вона — з Друрі-лейн.
Непомук. Ха-ха-ха! Ох, маестро, маестро, ви схибнулись на діалектах кокні! Лондонська вулиця заступила для вас цілий світ.
Гіґінс (до господині) . А що скаже ваша світлість?
Господиня. О, я, звісно, згодна з Непомуком! Вона — щонайменше князівна.
Непомук. Не обов’язково законна, звісна річ! Може, від морганатичного шлюбу. Але, безперечно, високого роду.
Гіґінс. Я наполягаю на моїй думці.
Господиня. Ну, ви невиправні!
Гурт розпадається, Гіґінс лишається на самоті. До нього підходить Пікерінґ.
Пікерінґ. Де Елайза? Нам треба не спускати її з ока!
Елайза приєднується до них.
Лайза. Навряд чи я витримаю довше. Усі люди витріщаються на мене. Одна стара дама щойно сказала мені, мовляв, я розмовляю точнісінько, як королева Вікторія. Мені дуже шкода, якщо я програла ваш заклад. Я зробила все, що могла, але так і не зуміла стати такою, як ці люди.
Пікерінґ. Ні, ви не програли, люба! Ви виграли вдесятеро більше!
Гіґінс. Вшиваймося звідсіля! Я вже набазікався з цими телепнями по саму зав’язку.
Пікерінґ. Елайза стомилася, а я зголоднів. Хутко тікаймо звідси та повечеряймо де-небудь!
Лабораторія на Вімпол-стріт. Опівночі. Нікого в кімнаті. Годинник на лабораторній поличці б'є дванадцяту. В каміні не горить вогонь — надворі тепла літня ніч.
Читать дальше