Андрій Легейда - Кіоск

Антоніна Петрівна:От я пентюх. Зовсім не навчилася розбиратися в людях. А ще вважаю себе художником. Муляр я… Муляр!! Ми вирішимо наступним чином. Звичайно, Чучумаку я придбати не можу, але я хотіла б запросити Вас наступного року до себе. Навіщо Вам ці готелі! Я живу одна, в великій будівлі, не дуже й далеко звідси. Вільна кімната у мене завжди знайдеться. Приїздіть наступного року, ми з вами тут таких справ наробимо!! Буде що згадувати!!

Олена Степанівна:Дякую, Тоню, дуже дякую. Я ніколи раніше на вважала, що на світі так багато добрих красивих людей. З роками мабуть, починаєш розуміти, що не варто думати тільки про хвороби й пенсії. Якщо в тебе є друзі, є можливість спілкування, то час плине настільки швидко, що навіть забуваєш про ліки й злидні. Гроши, звичайно, потрібні, але не є основним джерелом пенсійного щастя.

Антоніна Петрівна:Пропоную за це по маленькій чарочці! У мене тут у термосі є де щось. Звичано, це не йде ні в яке зрівняння з Чучумацькми властивостями, але шипшиновий напій з додаванням невеликої кількості відмінного бренді… Це щось неперевершене. Ми ще покажемо цьому світу справжніх бойових пенсіонерів! Будьмо! (на площу виходять кілька циганок)

Михаил Борисович:Розочка, що ж ви сонечко так голосуєте. Ви ж бачите, що окрім мене, Антоніни та Мариночки нікого на площі немає. А нашій кармі та долі вже нічого не допоможе.

Роза:Ой Михайле, Михайле. Скільки років вже тут працюю, вже могла б вам десять сужених привести…

Михайло Борисович:Дивна справа, я теж дивлюсь на ваші таємні процедури вже багато років, і постійно дивуюся нашим наївним людям. Допускаю, що ви дуже гарний психолог або навіть, екстрасенс, але щоб так платити за очищення карми…

Антоніна Степанівна:До речі, Роза, а де бродить мій ще три роки тому обіцяний брунет в темних окулярах, шляпі й розумним поглядом в очах. Може ви йому не дуже вірно вказали місце мого знаходження на мапі світу?

Роза:Це дуже нелегка справа. Я провела серію необхідних дій, й сподіваюсь, найближчими днями ваш суджений прибуде. Я ж не називала точні терміни виконання. Все у процесі.

Антоніна Степанівна:Дуже дуже дякую. Тільки, якщо можна, хай він не хропить сидячи у кріслі, це мене буде сильно дратувати.

Роза:Так тоді ж цих умов не було, це вже як станеться.

Антоніна Степанівна:Це моя така жіноча примха… Навіяло щось…

Михайло Борисович:Та хай хропе. В крайньому випадку купиш йому якісь засіб в аптеці. Або зробиш гучніше телевізор. ( усі посміхаються ).

Роза:А тепер серйозно. Михайло, я десь чула, що у вас сьогодні свято. Десять років! Як справжня циганка, я не можу подарувати вам кошти або речі… Це просто нонсенс якісь. Але я хочу вам погадати по руці. Ви можете не сумніватись, це буде досить виважено й правдиво. Своїм друзям я не брешу.

Михайло Борисович:Навіть якщо ви щось трохи прикрасите, буде не так вже й погано. Може я виграю мільйон в лотерею або, що більш реально, нарешті зможу встановити нові вікна… Бо клеїти на зиму старі вже дуже складно, ще кілька років й товщина утеплення зрівняється з товщиною рами. Ось Вам моя рука, шановна. Повністю віддаюсь у ваші чари.

(Роза взяла долонь, й довго мовчки дивилась на неї. Тиша затягнулась й нарешті Роза сказала).

Роза:Дуже складно щось розібрати. У вас стільки ліній. З одного боку дуже насичене, а з другого, складне й не дуже щасливе життя. Ось що я вам скажу. Я відчуваю, що у вас зараз на серці є одна таємниця. Ви не хочете, щоб про неї знали оточуючі й намагаєтесь самотужки вирішити цю проблему. Але послухайте мене. Її вирішення зараз не залежить від вас. Ваші персональні зусилля будуть марними. Але одного часу, коли ви вже практично складете руки, допомога прийде. Ви навіть не очікуєте звідки. Але вона точно прийде. Я це бачу. Тримайтеся.

(Роза підняла очі й подивилася на Михайла. Його обличчя на кілька секунд змінилося, але він швидко взяв себе в руки й посміхнувся).

Михайло Борисович (трохи хвилюючись) : Точно про вікна. Невже якась благодійна організація? Ні, який я бовдур. Через місяць у нас позачергові вибори. До мене прийде кандидат та запропонує свою щиру допомогу? Ой яка ви прозорлива, Роза. Все ж ви знаєте…

Роза (трохи посміхнулась) : Не турбуйтесь. Все буде гаразд. Піду я, план є план. Табір – маленька держава. Тому виконання бюджету повністю лежить на працюючих громадянах. До зустрічі в майбутньому, ви ще обов'язково повинні розказати мені, як все відбулося…