Андрій Легейда - Кіоск

Михайло Борисович:Намагатися треба. Весь час тренувати мізки й, по-маленьку, крокувати до своєї мети. І ні в якому разі не зупинятися. Глухий кут – шукай інший шлях. Він завжди є, хоча й не завжди лежить прямо на поверхні. Хоча, треба сказати правду, я теж зміг прочитати «Бісів» тільки з третьої спроби. Так складно написано… Хай йому грець! І це при тому, що я вже 10 років сиджу біля книжок та журналів! Отаке моє небо й моя авіація))

(по площі йде чоловік у дорогому костюмі та чорних окулярах. Позаду нього йде два кремезних охоронця. Вони обходять усі торгівельні палатки та підходять до кіоску. Усі мешканці площі дивляться на нього з цікавістю.)

Арчібальд Клавдієвич (до Михайла Борисовича): Дозвольте виразити свою повагу продавцю такого потрібного в наш час наукового матеріалу. В еру інтернету та телебачення, намагатися долучити людей до письмового тексту… Браво, знімаю шляпу! ( він мацає рукою по макушці, й не знаходячі шляпи просто погладжує себе по волоссю ).

Михайло Борисович( оглядає відвідувача знизу доверху ): Доброго дня. Ніколи не бачив вас до цього у нашому захолусті, але дуже радий бути корисним розумній людині. Що вас цікавить?

Арчібальд Клавдієвич:Сьогодні ввечері на мене чекає дуже важлива справа. Я, взагалі то, є служителем дуже незвичайного та рідкісного мистецтва. Перед виступом, мені потрібно щось дуже емоційне, таке, що бере за душу та тягне, тягне….

Михайло Борисович:Оооо, то ви прийшли саме в те місце. Звичайно, є люди, для яких самим емоційним та заряджаючим є стенограма останнього засідання Верховної Ради, але Ви, судячи з вашого вигляду, та оцих двох хлопців позаду, скоріше за все шукаєте щось більш класичне та людське. Дозвольте запропонувати вам ось цю збірку віршів Бели Ахмадуліної.

Ви тільки уявіть собі ( починає декламувати ):

Арчібальд Клавдієвич( зняв окуляри, продовжує ):

(Антоніна Петрівна та Марина заплескали у долоні)

Арчібальд Петрович:Дуже цікава була жіночка. До речі, чи знаєте ви, що образ відомого мультяшного П’ятачка, був скопійований саме з Бели Ахмадуліної. Така, на перший погляд маленька тендітна жінка, а такий «характерище».

Дайте мені цю збірку… Та, мабуть, «Урядовий кур’єр» теж дайте. Якщо поезія не подіє, то спробую застосувати ваш перший рецепт ( посміхається ).

Михайло Клавдієвич:звичайно, звичайно. Візьміть обидві пігулки. Так рідко тут можна зустріти людини, що ось так вільно цитує Ахмадуліну… Заходьте частіше, буду дуже радий поспілкуватися з вами знову.

Арчібальд Клавдієвич:( киває головою й збирається відійти. Але щось згадує, та повертається назад ): Забув, а чи не має у вас колоди гральних карт.

Михайло Борисович:чого нема, того нема. Є тільки доміно та он, дитячий арбалет.

Арчібальд Клавдієвич:погано, дуже погано.

Антоніна Петрівна:нічого поганого. Тим паче, що у мене у сумці є саме те, що вам потрібно. Якщо такий цікавий чоловіче захоче замовити у мене свій образ, то я, звичайно подарую йому свою найулюбленішу колоду. ( дістає її з кишені ).

Арчібальд Клавдієвич:За такий подарунок, не тільки я, а й оці мої хлопці ( показує на охорону ), залюбки замовлять у вас по кілька робіт.

Антоніна Петрівна( протягує колоду ): а я запам’ятала.

Арчібальд Клавдієвич( бере колоду та цілує руку Антоніни ): сьогодні ввечері я знову прийду сюди й ви не пожалкуєте про наше знайомство! Мне звуть – Арчібальд Клавдієвич.

(Антоніна Петрівна «огокнула». В цей час з сусіднього кіоску голосно зазвучала пісня «Володимирський централ». Арчібальд Клавдієвич зробив задумливе обличчя, трохи похитав головою, махнув рукою охороні та пішов…)

Марина( до Михайла Борисовича ): Щось лошадине навіяло… Арчібальд… Так звали коняку Олександра Македонського…

Михайло Борисович: того коня звали Буцефал. Хоча Арчібальд Клавдієвич… Є шось таке. Акакій Акакієвич. А взагалі, дуже дивна людина. З охороною. А й грець з ним. Я цю Ахмадуліну вже років десять продаю, він перший – хто її хоча б до рук взяв. Дякуючи йому – план виконав. ( повернувся до кіоску та дістав іншу збірку віршів – «Анна Ахматова» .)