Бернар-Марі Кольтес - Роберто Зукко

БРАТ:Плакати мене змусить лише одне: якби мою маленьку сестричку страшне лихо спіткало. Але ж я її завжди пильнував, окрім сьогоднішнього вечора, коли вона втекла від мене. За ці всі роки мого пильнування, вона втекла всього на кілька годин. Невже ж цій дурепі треба так мало часу, щоб упасти на когось?

СЕСТРА:Ця справа багато часу не вимагає. Воно приходить, коли хоче і все перетворює в одну мить. В одну мить нівечить коштовність, яку ти бері роками. ( Хапає якусь річ і кидає об підлогу .) От і склеюй тоді уламки. Кричи, волай, а розбитого не стулиш.

Входить батько. Переходить, як і першого разу, кухню, і зникає.

БРАТ:Допоможи мені, сестро, допоможи. Ти від мене сильніша. Я не стерплю цього лиха.

СЕСТРА:Лихо для всіх людей нестерпне.

БРАТ:Поділи його зі мною.

СЕСТРА:Я вже ним і так повна по вінця.

БРАТ:Піду закроплю душу ( Виходить. )

Батько повертається.

БАТЬКО:Ти що, дочко, плачеш? Я чув буцімто плач. ( Сестра зводиться на ноги. )

СЕСТРА:Ні. Я наспівую. ( Виходить .)

БАТЬКО: І добре робиш. Співом лихо відганяють (Виходить.)

За якусь хвильку дівчисько вилазить із-під столу, підходить до вікна, відчиняє його і впускає Зукко.

ДІВЧИСЬКО:Черевики скинь. Як тебе звати?

ЗУККО:Зви як хочеш. А тебе?

ДІВЧИСЬКО:У мене немає більше імені. Мене всі звуть іменами маленьких звірят: пуцьвірінком, ластів'ям, горобчиком, жайворонком, шпаченятком, голубкою, соловейком. Я волію, щоб мене звали щурям, гадюкою гримучою або поросятком. Що ти робиш у житті?

ЗУККО:У житті?

ДІВЧИСЬКО:Так, у житті: твоє ремесло, твій фах, як ти гроші заробляєш, і все те, що всі люди роблять?

ЗУККО:Я того не роблю, що всі люди роблять.

ДІВЧИСЬКО:Гаразд, тоді скажи, що робиш ти.

ЗУККО:Я таємний агент. Знаєш, що це означає, таємний агент?

ДІВЧИСЬКО:Що таке таємниця, я знаю.

ЗУККО:Агент, та ще й таємний, подорожує світом, він озброєний.

ДІВЧИСЬКО:Ти маєш якусь зброю?

ЗУККО:Певно, що маю.

ДІВЧИСЬКО:Покажи.

ЗУККО:Ні.

ДІВЧИСЬКО:Виходить, ти беззбройний.

ЗУККО:Дивись. (Дістає ножа.)

ДІВЧИСЬКО:Яка ж це зброя?

ЗУККО:Цим можна вбити не гірше, ніж будь-якою зброєю.

ДІВЧИСЬКО:Окрім убивства, чим він ще займається, таємний агент?

ЗУККО:Мандрує, до Африки їздить. Знаєш Африку?

ДІВЧИСЬКО:Ще й як!

ЗУККО:Я знаю в Африці такі куточки, такі високі гори, де постійно йде сніг. Ніхто не знає, що в Африці йде сніг. Нічого у світі так не люблю, як африканський сніг, коли він сіється над замерзлими озерами.

ДІВЧИСЬКО:Хотіла б і я побачити той африканський сніг. Хотіла б покататися на ковзанах по замерзлих озерах.

ЗУККО:А ще там є білі носороги, що бігають у снігопад по озеру.

ДІВЧИСЬКО:Як тебе звати? Скажи своє ім'я.

ЗУККО:Свого імені я не кажу ніколи.

ДІВЧИСЬКО:Чому? Я хочу знати твоє ім'я.

ЗУККО:Це таємниця.

ДІВЧИСЬКО:Я вмію берегти таємниці.

ЗУККО:Я забув його.

ДІВЧИСЬКО:Брехло.

ЗУККО:Андреас.

ДІВЧИСЬКО:Ні.

ЗУККО:Анжело.

ДІВЧИСЬКО:Не смійся з мене, а то закричу. Воно не з таких імен, як ти називаєш.

ЗУККО:А звідки це тобі відомо, якщо ти його не знаєш?

ДІВЧИСЬКО:Дарма. Я його вмить розпізнаю.

ЗУККО:Не можу сказати.

ДІВЧИСЬКО:Навіть як не можеш, усе таки скажи його.

ЗУККО:Ні. Боюся біду на тебе накликати.

ДІВЧИСЬКО:Пусте. Скажи його все-таки.

ЗУККО:Як я його скажу, то помру.

ДІВЧИСЬКО:Помирай, але скажи його.

ЗУККО:Роберто.

ДІВЧИСЬКО:Роберто, а далі?

ЗУККО:Досить і цього.

ДІВЧИСЬКО:Роберто, а далі? Як не скажеш, то закричу, і мій брат, а він гнівом кипить, уб'є тебе.

ЗУККО:Ти казала, ніби знаєш, що таке таємниця. Ти й справді знаєш?

ДІВЧИСЬКО:Це єдина річ, яку я знаю досконало. Скажи своє повне ім'я, скажи повне ім'я.

ЗУККО:Зукко.

ДІВЧИСЬКО:Роберто Зукко. Ніколи цього імені не забуду. Ховайся під стіл, сюди йдуть.

Входить матір.

МАТІР:Ти розмовляєш, соловейку, сама з собою?