Михайло Старицький - Талан

К в я т к о в с ь к а (заграє). Побачимо!.. Так ото ми й граємо спокiйно; коли — геп! — на голову вигнана панi! Тут знайшлись приятелi, пiдняли на руки i понесли, як дурень торбу. Ну й пiшла знов у моду…

Ю р к о в и ч. Цiкавi новини! Так вигнав… Од чого? А я сьогоднi, зараз, бачив самого Квiтку…

К в я т к о в с ь к а (схопилась). Невже? Ви не жартуєте?

Ю р к о в и ч. Бачив, бачив! Спочатку навiть не пiзнав його: худий, блiдий став, низько пострижений… очi якiсь гострi, нехорошi… Каже, гарячку винiс…

К в я т к о в с ь к а. Бiдний, нещасний!.. Вiн писав менi… Вiн мене вважа за найщиршого друга… Ми з ним в останнi часи листувалися… Слухайте, приведiть менi його сюди зараз, хоч на хвилину… через боковi дверi…

Ю р к о в и ч. Приведу, приведу. Тiльки трошки…

К в я т к о в с ь к а (тупа ногою). Зараз, кажу; в ту ж мить! Ви мене не хочете слухатись?

Ю р к о в и ч. Бiжу! Лечу! Слова моєї диви — закон! (Виходить в боковi дверi i знову вертається). Уфi Яка цяцяна! Уф, яка жижа! (Здаля поцiлунок). Сказюсь!

Квятковська тупає ногою; вiн зника.

К в я т к о в с ь к а (закрива дверi). А! Приїхав! Не витерпiв? Чи її тiльки побачити, чи мене? В листах i до мене промовляв ласкаво i тепло… Побачимо! Ех, якби!.. Ласий шматочок! (Сiда перед дзеркалом). Треба, одначе, причепуритись… Блiда, здається? Проте нiчого: вiд нудьги… Ще пiдпудритись! (Пудриться). От пiд очима легесенько пiдсинити! (Шука). В цього iдола i фарбiв нема, тiльки руда та сурик. (Пiдводить карандашем очi).

Г о л о с и (в середнi дверi). Можна?

К в я т к о в с ь к а (оправившись). Хто там?

Г о л о с и. Раби вашi.

К в я т к о в с ь к а. Якi? Вiрнi чи невiрнi?

Г о л о с и. Вiрнi, незрадливi!

К в я т к о в с ь к а. Так увiйдiть!

Квятковська i молодь.

"Сомнительна" молодь — юнаки перший, другий, третiй та iншi входять. Деякi убранi бiдно, а iншi в пенсне i в моноклях.

М о л о д ь. Вiтаємо наше нове сонечко!

Ш и к а р н и й ю н а к. Привет тебе, приют желанный!

К в я т к о в с ь к а. Здрастуйте, здрастуйте! Ах, якi молодцi! Повиростали; вусики позначилися; очi зайнялися… З вами тепер страшно й шутковати…

П е р ш и й ю н а к. То на вас страшно й глянути — так погарнiшали!

Д р у г и й ю н а к. Якою квiткою пишною стали!

Ш и к а р н и й ю н а к. Заманчивой грезою!

В с i. Вiтаємо!

К в я т к о в с ь к а. Спасибi, друзi! Ви мене засоромили. Хвала од таких щирих юнацьких душ… збурює кров… Спасибi! Тiльки навряд чи прийдеться покористуватись пiддержкою такої славної, щирої молодi: мене чи й випустять? Лучицька все гра…

В с i. А ми будемо голосно правити панi Квятковську!

П е р ш и й ю н а к (тихо Квятковськiй). Аби контрамарки!

К в я т к о в с ь к а (йому тихо). Будуть! (Всiм). Вас не послухають: Лучицька над режисером панує, - вона тут сила… А нас, бiдних, затерли…

В с i. Ми за вас заступимось…

К в я т к о в с ь к а. Побачимо… I за слово спасибi! А Лучицька… бог з нею! (Зiтха). I мене заїда та й других…

Д р у г и й ю н а к. Ми i Лучицьку осадимо.

Ш и к а р н и й ю н а к. Мы и сегодня ей подчеркнем!

В сi. Ще й як!

К в я т к о в с ь к а. Побачимо, якi ви вiрнi раби! (Учувши легкий стук в боковi дверi, здригнула i встала). А тепер гайда! Анi пари з вуст!

В с i. Щасливо! Головами наложимо! (Вийшли).

Квятковська i Квiтка, згодом Маринка.

К в i т к а (входить i кладе на стiл бiнокль i рукавичку). Здрастуйте! Вона тут?

К в я т к о в с ь к а. Тут, тут… Як я рада вас бачити! Дайте надивитись на вас: так занудилась, так занудилась!

Квiтка мовчки тисне їй руку.

Та хiба друзi так вiтаються? Гай-гай! Ось як! (Обнiма i цiлує).

К в i т к а. Ой, ви не вкусите?

К в я т к о в с ь к а. Що ви?

К в i т к а. Тепер страшно… страшно… страшно! Тепер горлицi перевертаються в гадюк, тепер правда — мавпа, намазана мавпа з червоною покрасою… Ха-ха-ха! Бридота! Гидота! Ми її зараз побачимо! Ха-ха-ха! Весело! (Тре руки). Тiльки треба, знаєте… (Перемiняє тон). Тут стеля не впаде? Нi?

К в я т к о в с ь к а (збентежено). Нi, з якої б речi? Он якi мури!

К в i т к а. I мурам не вiрте!.. Славна у вас ця сукня… А що, як порветься i спаде? От будемо смiятись, а ви плакати… Правда, i я смiшний, правда?

К в я т к о в с ь к а. О нi, ви славнесенький, а не смiшний, — цяцяний!

К в i т к а. На афiшi нема одмiни? Я страшенно злякався…

К в я т к о в с ь к а. Чого? Що сталося?

К в i т к а. Могли спiзнитись… Ох, борони боже! Не спiзнились?

К в я т к о в с ь к а. Нi, нi… Як тiльки ви, друже мiй, змiнились! Голубчику, як я вам рада, як рада! Слабi були?

К в i т к а. Кажуть… голова болiла… я й постригся… I знаєте, для чого? (На вухо). Щоб не брехали, що у мене рiжки. Брехня, брехня! У мене тут чисто, а там (на серце) порожньо! (Оглядається). Вам можна хоч трiшечки вiрити?