Марко Кропивницький - Дай серцю волю, заведе в неволю

(Пішов).

Одарка вийшла з хати, потім Маруся.

Одарка.От і рушники я вже подавала, а й сама не знаю, чи рада я, чи не рада, що йду за Семена. Кого ж би це мені покликати у дружки? Піду на село і, яку першу дівчину зустріну, ту й покличу. (Іде на село, їй назустріч Маруся).

Маруся.Добривечір! Невже це ти й рушники подавала?

Одарка.Подавала, сестричко!

Маруся.За кого?

Одарка.Ще й питає! Просю тебе, сестричко, до мене за старшу дружку.

Маруся.Коли ж весілля?

Одарка.У ту неділю.

Маруся.Щаслива ти! За Семена йдеш? І він щасливий!.. Бач, як то кажуть: «За терпіння бог дає спасіння»; хоч і довго ждала, а таки діждалась свого щастя.

Одарка.І ти діждеш!

Маруся.І…дай покій! Мій суджений, мабуть, ще Десь на припічку кашу їсть.

Одарка.А Микита? Невже знову згордував?

Маруся (з серцем). Дуже він за мною пеклується!

Одарка. Ну, і як ти його, сестрицю, любиш? Мені здається, що я б його ніколи не покохала: такий у нього страшний погляд, — мов опече тебе ним, як гляне! Та сердитий, та поганий на язик!.. Я й не знаю, чи він хоч слово ласкаве сказати.

Маруся (зітхає). Через те я його люблю й покохала, що не вміє він щоразу ні ласкати словами, ні голубити речами, а одним поглядом усе тобі скаже!.. Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце, і душу йому віддала! Зневажа він мене, гордує мною, як вітер горою!.. Перед усім миром знущається надо мною й глузує мені у вічі. А одно слово тільки він скаже, та так, як тільки уміє сказати: одним поглядом все скаже — і я всю його зневагу забуду, і знову збожеволію, і стеряюсь!

Одарка.Бідна ти, сердешна!

Маруся (зиркнула на неї). Бідна? Чого ж тобі так стало жаль мене?…

Голос Скубка: «А де ж це наша молода?»

Одарка.Це ж вже мене шукають… Ось я зараз! (До Марусі). Біжи ж, Марусе, та клич усіх, усіх дівчат, а я піду лагодити закуску, бо баба самі не вправляться. Гляди ж, не барись, приходь хутенько! (Йде). Стривай, і забула. Як думаєш, сестро, кого мені ще покликати за другу дружку? Покличу Христю або Горпину… Як ти думаєш? Кого ти раєш? (Пішла).

Маруся (дивлячись їй услід). Про мене, хоч і Христю! (Регоче). Тобі б тільки щебетати та мліти від солодких речей!.. Чи тямиш же ти, що таке кохання? Ти мене жалієш? Ти так багата щастям, що й мені хочеш частину його уділити? Дурна, дурна!.. Одначе дурному та ледачому завжди щастить!.. Що не говори, а, бісова тінь, гарного парубка підхопила… Це відьомське чудо! Розквасить губи та й дума, що ось-то така я»!..Хороша, як курка задрипана!

Чутно за лаштунками пісню.

Еге, це вже й парубки йдуть на сватання!.. Піду та скличу тобі дівчат, а потім будем дивуватись на те щастя!.. Ха-ха-ха! А Микита десь вивіропастивій… О, тепер я з нього поглузую!.. (Пішла).

Омелько, Іван і парубки (йдуть через кін з піснею).

Виходить Скубко, уклоняється парубкам і просить їх в хату.

Іван (вертається). Треба побігти ще за музиками. Чорт його зна, яку їм і ціну давати. Ондечки й дівчата вже йдуть. (Пішов).

Дівчата (стають проти хати і співають).

Одарка вийшла з хати і кланяється дівчатам тричі у ноги. Потім запрошує їх до хати.

Два музики і Іван.

Іван.Ідіть же, дяденька, прямо в хату, а мені ще декуди треба збігать. Так що ж, дяденька, договор так, як я говорив?

Музика.Ні, так буде не ловко. Четвертака до карбованця набавиш?

Іван.А какой-бо ви!.. Та беріть двадцять копійок срібла — просю вас!

Музика.Як то можна? Штрумент же що-небудь стоїть, ну й струн, може, на цілого гривеника зопсуєш, так воно чогось коштує? Тепер сама тонша струна, так вона, брат, аглицька або ще й дорожча!.. Как ти полигаєш?