Марко Кропивницький - Дай серцю волю, заведе в неволю

Ті ж і Семен (засмучений).

Одарка.Ось і Семен вернувся! А я тут без тебе мало не вмерла! Бачиш, і досі мов пропасниця мене б'є!..

Семен мовчки сідає за стіл.

Що це з тобою, мій голубе? Чого так засмутився? Голова болить? Чому ж ти не обіймеш мене, не приголубиш?…

Семен (обіймає її). Я?… Ох, боже милий! Твоя свята воля!

Зачепиха (прокинулась). От і гаразд, що ти, Семене, вернувся. А я задрімала, і сниться мені, буцімто у церкві стою. Ох, господи милосердний! Завтра великий празник. Сходіть, діточки, до церкви та помолітесь господеві… І я пошкандибала б, коли б здужала…

Одарка.Я тобі, мій голубе, завтра щось таке гарне, гарне подарую… Вгадай що? Не кажіть, бабусю! (Біжить до скрині і виймає вишивану сорочку). Бач, яка гарна!

Семен схиля голову до столу.

Семене, та що це тобі подіялось? їй-богу, я заплачу!..

Семен (тихо, в голосі чутно сльози). Що ж? Так, стало бить, мені на роду написано! (Співа).

Одарка.Йому, бач, співи на думці, а до мене й не забалака!.. Чим я тебе прогнівила?…

Ті ж і Іван.

Іван.Здрастуйте! Помагай біг вам на все добре.

Одарка, смутна, відходить від Семена і стає біля печі.

Чого це ви всі мовчите? Поглухли, чи що? Здрастуйте, кажу вам! (Помовчав). «Милості просимо сідати!» Спасибі, сядемо! (Сіда).

Одарка.Сідай у нас, Іване!

Іван.Тоді просиш, як сам сів. Здрастуйте, бабусю! Чи ви ще підскакуєте?

Зачепиха.Підскакую: з печі до долу, а з долу на піч.

Іван.Сором же вам! Такі молоденькі, що тільки б танцювати, а ви все на печі… Злазьте мерщій та потанцюєм!.. (Танцює і співа).

Семен (схопився). Ох, Іване! Не кажи! Нехай Одарка доки не зна… Я сам їй потім скажу… Ох, Іване, за що, за що на мою голову таке горе?

Одарка (з ляком). Та що там таке?

Іван.Дуже цікава! А я й забув вам розказати… Чи ви чули про Микиту? Якийсь міщанин розказував сьогодні біля шинку, що, каже, бачив його аж під Києвом. «Дивлюсь, — каже, — йде шляхом; я й спитав його: «Куди бог несе?». «Куди очі,-каже, — втраплять!.. Кланяйтесь там, — каже, — батькові й матері і скажіть їм, що вже на цім світі ми не побачимось. Нехай, — каже, — не нарікають на сторожу, буцімто я її підкупив; мені принесла терпуга одна дівчина, я перепиляв риштування у хвурдизі та й втік…» Та ви, бачу, й не слухаєте мене? (Підійшов до Семена). Семене, дай сюди руку. (Бере його руку). Жаль жінки? Дуже жаль? Еге! Аж сльози в очах заблищали…

Семен.Ох, Іване, коли б ти заглянув у мою душу!..

Іван.Видко, братухо, й по очах. Страшна салдатська шинеля?!

Одарка (учувши це). Ох, матінко! Доленько моя злая!.. (Ридаючи, біжить до Семена й падає йому на шию). Боже мій, боже мій, на кого ж ти мене покинеш?

Зачепиха.Що там таке? Чого вона голосить?

Іван (зрушений). Та вона здуру, бабусю! Бачте, Семена назначили у некрути.

Зачепиха.Ох, лихо моє тяжке!.. У некрути?… (Голосить).

Іван.Отак заспівали! Це неначе над мертвяком!.. Та вгомоніться, та послухайте сюди! І-і, заголосили! Та слухайте-бо! Ну, коли не хочете слухати, то я буду розказувать з горшками! Так слухайте ви, горшки, і ви, кочерги! Назначили Семена у некрути, а я, як почув це, та й кажу собі: у його жінка молода, а у мене ні жінки, ні хатинки!.. Нехай же Семен знає, що є у його вірний і щирий побратим Іван; піду я за нього в москалі!..

Семен і Одарка (здивувались). Що ти кажеш, Іване?

Іван.Та це я з кочергами балакаю. Еге, та й кажу: піду я за нього в москалі!..

Семен і Одарка кидаються до Івана.