Марко Кропивницький - Дай серцю волю, заведе в неволю

Іван.З яких? Що з тобою розказувать!..

Омелько.Та ти, Іване, не хапайся, — нехай спершу дівчата потанцюють.

Іван.Оце вже не по-моєму!..

Музики заграли, дівчата по дві кружка танцюють.

(Довго дивиться, притопуючи ногою). Та вже більш копи лиха не буде! Трясітеся, рубці, дивітеся, хлопці!..Розступітеся, миряне, нехай гиря погуляє! (Схопив одну з дівчат і танцює з нею).

Завіса

Через тиждень після другої дії. На кону ті ж обставини, як і в першій дії, тільки хата Одарчина трохи глибше к селу; проти хати, зовсім напереді, криниця і жолоб. Вечоріє.

Христя і Маруся.

Маруся і Христя (йдучи до криниці з відрами на плечах, співають):

Христя (набирає воду). Чи буде ж то Одарка кликати на сватання?

Маруся (теж перехиляється у криницю). А хто її зна? Ні, ти ось що скажи; що буде, як Микита довідається про це сватання?

Христя.А хіба ж він і досі не знає? Та мені здається, що Микита тільки так собі коверзує!..

Маруся.Ой ні, не кажи цього, бо знаю я добре Микиту!.. (Озирнулась навкруги). Чи ти знаєш, що він ще позавчора пішов у Хвестунову до якогось ворса як-бита?

Христя.Ой лишенько… Еге!.. Що ж той ворожбит зробе?

Маруся.Що? Перекине Семена вовкулакою, а тоді й роби, що хочеш… Я вже шепнула про це Одарці, так вона господи як плакала!

Христя.Сердешна! Чула й я, сестричко, що є такі ворожбити… Хай бог боронить!.. Адже он розказують, що позаторік чи пак ще давніш у Хайнівці та один упир за щось-то ремствував на якогось парубка… Ото той парубок посватався, а далі й звінчався… Тільки що, каже, вийшли вони з церкви, аж його молода зараз і перекинулась у зозулю, вилетіла на тополю та й почала кувати; а він перекинувся у собаку та й побіг, гавкаючи, уподовж села, і відтоді й чутки про них нема… Ох, борони, боже! Прощай, сестричко! (Пішла).

Маруся.Ходи здорова! Господи, як то чудно у світі діється, що, кого щиро кохаєш, — одвертається від тебе та ще й кепкує, зневажає; кого ж ненавидиш, дивиться на його не хотіла б — у вічі лізе!.. Ох, Микито, зав'язав ти мені світ, отруїв ти мою душу!.. За те ж тепер і сам караєшся! Нудиш світом за Одаркою, а вона й дивитись не хоче на тебе!.. І чого він до неї липне? Дивно! Чи зрозуміє ж вона його речі, його погляд, його душу?… (Співа).

Іван і Маруся.

Іван (виходить від села). Чи то ти тут, Марусе, співала? Диви! А я йду собі та й думаю: певно, соловей!

Маруся.Тобі б тільки насміхатись… От щастя дівці!..

Іван.Щастя — як трясця, кого нападе, не схоро покине! Якій же то дівці?

Маруся.А вже без ляха не обійдеться, як хтось-то довідається!

Іван.Про кого це ти кажеш?

Маруся.Знаєш про кого!.. Щось буде, а чогось не стане…

Іван.Дурниця! Хіба ти що чула про…

Маруся.Що вже я вухом чула, того у мене з язика не вхопиш!

Іван (зазира їй у вічі). Справді? А ти не знаєш, куди пропав Микита?…

Маруся. А почім я знаю!.. Хіба мені Микита що? Сват він мені, чи брат, чи яка рідня?…

Іван.Та так, ніби свояк з лівої щоки.

Маруся.Ти вже почнеш чорт батька зна що вигадувать та притулять горбатого до стіни! Прощай! (Пішла).

Іван.Ідіть здоровенькі. Ну, та й заздрісна яка дівка! Вже їй, бач, і не по нутру, що Одарка перш її йде заміж. Мабуть, ці підстаркуваті дівчата скрізь однакові, що дівку, котра йде раніш їх заміж, у ложці води втопили б!.. Що ж це Микити ніде не видко? Ще як позавчора бачив я його уранці в шинку, та й досі! Такий понурий був та сердитий, все пив горілку… О, завзятий, бісів парубок! Одначе Маруся, мабуть, щось знає… Треба сьогодні бути насторожі. Стривай, а це що? (Придивляється). Хто ж ото йде? Так і є: Семен з старостами! А хто ж то за старостів? Бач: писар Скубко та старий Кугут! Ану, заховаюсь та послухаю, що вони казатимуть: може, це й мені на старість знадобиться! (Ховається за жолобом).