Наталка Доляк - Гастарбайтерки

Одного разу вона потрапила у курйозну ситуацію. І, здавалося б, неприємна спочатку подія призвела до великої дружби.

У свій вихідний Халла, як завжди, подалася до середмістя. Ходила-блукала вулицями, роздивлялася будівлі, які вже знала напам’ять, і ті, до яких ще не доходила. Зазирала до нових експозицій. Та того дня її занесло до цирку. З дитинства не любила цей вид мистецтва, бо там змучених тварин примушують на потіху ницої публіки витанцьовувати в дурних спідничках та штанцях.

Піти до цирку цього разу Галю підштовхнув рекламний плакат, із якого на жінку дивився відомий клоун у картатому картузі.

— Олег Попов?! — вирвалося в неї.

Чоловік, що стояв поруч, із гордістю промовив:

— Так, це наш, німецький клоун Попов, — з наголосом на неправильному складі.

— Відомий артист мешкає в Берліні, кажуть, одружився з німкенею, — почула в себе за спиною.

Піддавшись ностальгійному пориву, купила квиток. У німецькому цирку, якщо вірити програмці, тварин не показують. Самі лише китайські гімнасти, російські клоуни та румунські ілюзіоністи. Маленькими літерами на зворотному боці програмки зазначалося, що номери з тваринами в циркових шоу Європи заборонені міжнародною конвенцією. Поки вона йшла до свого ряду, встигла ознайомитися з цією короткою пам’яткою.

Яким же було здивування Галини, коли на місці номер тридцять, яке, власне, належало їй, сиділа неприємна й знервована панянка. Галина Сергіївна відразу розпізнала в ній колишню співвітчизницю, надивилася-бо за десятиліття різних. Впізнавала своїх зі стурбовано-зацькованого погляду й зайвої метушливості. Ну, й одяг не залишав сумнівів.

Вирішила не відкривати власну національну приналежність, звертаючись до незнайомки німецькою задля чистоти експерименту. Зрозуміє візаві, що вона з того ж роду-племені, чи вже так Галочка просоталася іноземщиною, що й не видно за нею слов’янських коренів?..

— Іншульдігум[17]! — сказала гордовито Галина й тицьнула молодиці під ніс свого квитка.

— Іншульдігум! — відповіла незнайомка й відмахнулася від Галини, наче від настирної мухи. Те саме слово прозвучало геть по-різному, молодша не надто переймалася правильністю вимови.

«Вгадала», — подумала Галина Сергіївна і знову повторила вибачення, але вже більш агресивно, що мало означати: «Або покажи свій квиток, або забирай звідси свою совкову дупу».

— Мені плейсес! — вимовила та, що не надто переймалася, хто де сидітиме.

Галина не відразу второпала, яку мову використовує нахаба. Тоді перебрала в голові усі знайомі й упевнилася, що «мені плейсес» — це з англійської «багато місць». І дійсно, на трибунах було повно вільних крісел. Лише на деяких сиділи люди — переважно переселенці з колишнього Союзу та їхні онуки. Галина ввічливо, нависаючи над жіночкою, пояснила, що вони, німці, не звикли порушувати правила, як деякі інші, і тому вона наполегливо просить звільнити місце номер тридцять і перейти на своє. Галина говорила довго, а жіночка навіть не дивилася на неї, а лише корчила гримаси, ніби це вона була клоуном. Дали другий дзвінок. Галі кортіло взяти за шкібарку[18] цю нікчему й закинути її під самий купол. Раптом молода не втрималася й видала тираду, не надто переймаючись, що українську, якою, власне, й прозвучало сказане, може не зрозуміти та, до кого вона звертається:

— Чортова лялька. Німчура довбана. Ну як можна бути такою прискіпливою, повно ж вільного місця, так ні, воно лізе туди, де вже люди сидять. Що вирячила свої арійські баньки? — не дуже голосно, але з образливою інтонацією запитала, а тоді, бубнячи собі під носа різні лайливі слова, пересунулася на одне крісло ліворуч. Вдавано посміхнулася та постукала долонею по стільчику, припрошуючи сідати. — Турки і ті культурніші, ніж ці німаки. Особливо баби німецькі. Ну вже курви. І як їх бідні німчики витримують?..

Третій дзвоник не спинив балакуху, навіть повітряні китайські гімнасти, що робили бозна-що зі своїми тілами, не примусили її закрити рота. Розповідала українка про німкень багато чого. У її характеристиках загалом переважали неподобства. Коли настав час антракту, Галина, пропускаючи повз себе незадоволену молодичку, спокійно, з бісиками в очах вимовила рідною мовою:

— Так вони тобі остогидли, ці німці, подруго! — і сама здивувалася, почувши мелодику мови, якою давно не користувалася.

Пащекувата саме перелазила через ноги Галини Сергіївни, та так і застигла з роззявленим ротом, з якого на спідницю пані Манькович випав чималий кавалок рожевої жуйки зі слідами від зубів.