Пауль Целан - Мак і пам’ять

***

Поза всяким сумнівом, збірка віршів «Мак і пам’ять» знаменувала собою найважливішу віху та найбільший прорив у Целановому житті. Вже складна історія її виникнення підтверджує цю тезу. Шлях до цього «офіційного» книжкового дебюту тривав набагато довше, ніж ґенеза всіх подальших поетичних збірок автора — від перших віршів, створених 1944 р. ще в Чернівцях, через тексти, написані в Бухаресті й Відні й аж до ліричних творінь паризького часу минуло вісім років. Але й щільність досвіду, який знайшов тут свій відбиток, заледве можна порівняти з іншими періодами його життя: війна й переслідування, депортація й загибель батьків, румунський табір, втеча з радянських Чернівців до Румунії, злиденне животіння у метрополіях Європи… Все це також приховано звучить у поетичному первістку Целана.

Збірка віршів «Мак і пам’ять» містить цього разу 56 ліричних текстів. Майже половину з них (26 віршів) було запозичено зі знищеної книжки «Пісок із урн», і це вказує на те, що Целан не відкинув свою нещасливу віденську збірку, а продовжив її. Заголовок збірки походить з написаного у Відні вірша „Corona“ (лат. вінець), де читаємо: «Ми кохаємось палко, як мак і пам’ять». Ці два слова, які в поетичній системі Целана утворюють яскраво виражений оксюморон, але водночас також і нерозривну єдність, позаяк вона окреслює полярність спогадів і забуття й оголошує пам’ять про мертвих невід’ємним елементом життя, є багатошаровою й напрочуд глибокою, вона викликає в читача величезне багатство спонтанних асоціацій, які локалізовані поміж пурпуром, полум’ям, сп’янінням, сном, коханням, болем і забуттям. «Тільки ‘мак’, поринання у сон, у сп’яніння й забуття, уможливлює живу ‘пам’ять’ про мертвих» [13] Wolfgang Emmerich. Paul Celan. — Reinbek bei Hamburg: Rowohlt Taschenbuch Verlag 1999, S. 93 [Rowohlts Monographien] — зазначає з цього приводу Вольфґанґ Еммеріх. У віденській збірці «Пісок із урн» образний вислів «мак і пам’ять» був заголовком найбільшого середнього циклу. Тепер Целан програмово виніс це широко розгалужене, сповнене символіки образне поєднання як узагальнююче метафоричне поняття на обкладинку книжки — так що назви віршованих циклів можуть прочитуватися у світлі цього травматичного образу. Перший цикл «Пісок із урн» (25 віршів) охоплює поезії чернівецького, бухарестського і віденського періодів, «Фуґа смерті» (концептуально сформована ще в Чернівцях, завершена в Бухаресті й вперше опублікована в румунському перекладі Целанового друга Петре Соломона під заголовком «Танго смерті» („Tangoul mortii“) в газеті «Контемпоранул» від 2-го травня 1947 р.) утворює окремий розділ і виконує тут роль осі, яка структурно й тематично утримує рівновагу, третій цикл «Контрове світло» (17 віршів) і четвертий розділ «Стебла ночі» (13 віршів) — завершують відтак вірші, які виникли вже у Парижі. Це структурування організовано за хронологічним принципом, однак воно є також і тематичним, і ми можемо простежити, як радикально змінилися тематичні домінанти автора порівняно з віденським періодом. З повним правом наголошує Йоахім Зенґ: «Поетична збірка є добрим прикладом того, як Целан за допомогою композиції реагує на змінену реальність» [14] Celan-Handbuch, S. 58. .

Не випадково Целан розмістив «Фуґу смерті» в середині своєї поетичної збірки, де їй відведено центральне місце. З утіленою в ній жахливою проблематикою масового вбивства євреїв образна семантика заголовка книжки була доведена до екстремальності, а пам’ять про жертви перетворювалася на найбільшу моральну травму німців, яка, подібно до незагойної рани, завжди кровоточитиме. Труднощі при рецепції цього й сьогодні найвідомішого вірша Целана показують, що він був одним із найбільших викликів німецькій свідомості від найдавніших часів. Ні перші читачі, ні ранні рецензенти поетичної збірки Целана не збагнули цього повною мірою, коли вони розглядали «Фуґу смерті» як «жест примирення», як подолання жахливої дійсності таборів смерті й сподівалися завдяки естетиці цієї «довершеної» мови певного витіснення й морального звільнення від своєї історичної вини.

Отож книга «Мак і пам'ять» кристалізує тематичні домінанти, які були заторкнуті й задекларовані вже у збірці «Пісок із урн»: Голокост і пам’ять, бездомність і мандри, ерос і танатос, мову і час. Зв'язок з культурною традицією виявляється у розмаїтті біблійних (Акра, Вавилон, Єгипет, Рут, Ноемі, Мір’ям, Суламіт) й античних (Ясон, Оріон, Девкаліон і Пірра) ремінісценцій, у підхопленні образів і мотивів класичної й модерної літератури (Лютер, Ґете, Гайне, Андерсен, Рільке, Тракль). Ці традиційні імена й реалії в його поезіях завжди актуалізуються, вони з’являються у нових, несподіваних образних констеляціях, які вбирають у себе всю трагіку 20 століття і рефлектують їх у парадоксальних, нерідко очуднених поетичних структурах. Характерний для ранніх віршів довгий дактилічний рядок поступово стискається до коротших віршів, анжамбемани стають дедалі частішими, строфи — доступнішими для огляду, а мова загалом тверезішою — з віршів паризьких циклів майже повністю зникає пишна образність численних епітетів та ґенітивних метафор. Так вже у цій збірці виявляється генеральний напрямок подальшого поетичного розвитку Целана, зорієнтований на «сірішу мову».