Леся Українка: Кассандра

Не руште!
Не проливайте крові - там святиня!

То як же буде, брате, з подарунком?

Ми храм новий збудуємо для нього,
«храм згоди» буде зватись. Поки що
стоятиме в царськім дворі дарунок.

Ти призначи сторожу для пошани.

Сліпий побитих на сторожу ставить!

Кассандро!

Брате, й ви, троянські мужі,
перевезіть коня в царське подвір'я.

Гелен наказує! Рушаймо, браття!
Гелена хай боги благословлять!
Він розум наш! Він наше око ясне!

Єдине око - й те більмом зайшло!

Кассандро, слухай, нащо ти мене
на пробу ставиш дотинками тими?

На пробу, чи не станеш раз видющим.

Кассандро, се ж безумство! Річ видима:
ахейський табор спорожнів; на морі
ані човна, ні цяточки немає.
Розвідачів далеко розсилали
ми з Деїфобом, найбистріших хлопців
і кінно, й піхотою. І не видко,
щоб де була яка залога, чати
чи щось подібне.

Дурно не дає
дарунків ворог.

Та же той дарунок -
то миру знак. Чи ти ж не розумієш?

Вже ж ні. Якби оце посеред моря
палка жарина плавала на хвилях,
розжеврена вогнем,- то був би знак
воді від полум'я на мир. Та хто ж би
збагнув такеє?

Люди не стихії,
і лиху, й гніву людському є край.
Ахеянок вже підросло багато
за час війни, і, може, Менелай
молодшу дома знайде від Гелени.

Гелену бачив він на Скейській брамі
учора зрана.

Що ж?

Піди, Гелене,
до неї в гінекей і там подумай,
що ти сказав.

Ти бачиш ті списи
і ті мечі? Не треба й остороги
пророчої. Он вартовий сурмач.
То ж сурма голос має, Троя - вуха.

Німий глухого буде вартувати!

Кассандро, годі! Я глухий для тебе,
так же й твої слова німі для мене.
Договорились ми до краю. Годі.

Сюди його, сюди! Нехай розсудять
троянські прозорливці сюю справу
і скажуть нам, що маємо робити
з оцим чужинцем. Брате, й ти, Кассандро,
послухайте і зважте. Ми застали
сього чужинця край коня на полі.
Блукав мов непритомний, сльози лив
і, руки ламлючи, слова безладні
викрикував. Ми зайняли його,
пізнавши елліна з одежі й мови.
Тепер між нами розділилась думка:
одні говорять одпустить його,-
він тим покинутий, що божевільний,
і, певне, він не зробить зла нікому,
а другі кажуть: се розвідач хитрий,
убить його, щоб не було біди.

Убить! убить!

За віщо?

Так, для помсти.

Для остороги.

Покарає Зевс
за кров невинну.

Замовчіть, троянці!
Не вам належить суд. Скажи, Гелене,
убить його чи визволити радиш?

Ні те, ні друге. Марне убивати
немає честі нам, та й небезпечно,
бо як дізнаються про те ахейці,
що елліна убито без вини,
то знову можуть розпочати чвару
на довгі роки. Тільки ж і пустити
непевного чужинця - необачно.
Нехай собі живе, але у путах,
під пильною сторожею.

Ой, царю,
чи віщий прозорливцю! Я не знаю,
як маю величать мого владаря…
Але я бачу розум боговитий
у тебе на чолі. Збагни ж, премудрий,
ти душу елліна. Я сам з Еллади.
Еллада - се ж колиска споконвічна
святої волі. Правний син Еллади
без рідної стихії жить не може.
а хоч би й міг - не хоче.