Леся Українка: Кассандра

Брате!
Не ображай загубленої тіні!
Ти кажеш, млявий був Долон, зрадливий?
Чому ж той млявий та пішов на згубу,
на смерть видиму в той час, як ніхто
з моїх братів-героїв не одваживсь?
Либонь, тому, що Гектор вже був мертвий,
а Деїфоб одважний тільки словом.

Старий я для розвідок. Ти ж, Кассандро,
ще молода, щоб старшого судити.

Над всіх старших найстарша Правда, брате.

Лишім. Хто вмер, не встане. Річ не в сьому,
а в тому, що повинна ти вчинити
для щастя й для рятунку всеї Трої.

Почім же знаєш ти, що в тім рятунок?

Я знаю те, що се остання змога.
Чи ти даси рятунок - невідомо,
але повинна ти вчинить сю пробу.
Коли уб'ють лідійця - люди скажуть:
«Що ж, не судилось!» А як ти відмовиш,
то скажуть всі, що ти нас загубила.
Цар Ономай до тебе зараз прийде,
щоб ти йому сама сказала слово.
Єдине слово «згода!» - і лідійці,
вшиковані до бою, рушать зараз.

Мій брате, се була б потрійна зрада -
себе самої, правди і лідійців,
бо я отим одним-єдиним словом
погнала б на погибель ціле військо.

Миліш тобі чужинці, ніж родина!

А нащо ж нам даремне їх губити?
Не врятував нас Гектор богорівний,
куди ж сьому лідійцеві!

Кассандро,
забула ти, що був тоді Пелід,
теж богорівний, ще й богорожденний,
тепер його нема.

Так говорила
Пентезілея, красна амазонка,
що згинула за Трою без пори.

Та що Пентезілея! Все ж то жінка! -
не жінці врятувати Іліон.

Се правда, брате, отже, й не Кассандрі.

Гей, не чіпляйсь до слів!

Там той, чужий,
все домагається, чому його не кличуть.

Скажи йому, щоб він ішов сюди,
а ти лиши нас, брате.

Що ж ти скажеш?

Що бог мені звелить.

Ну, пам'ятай,
як тільки бог звелить сказать: «не згода»,-
до тебе ймення зрадниці пристане
віднині і довіку.

Деїфобе!

Я перший прикладу його до тебе
прилюдно, на майдані. Пам'ятай.

Царівно, радуйся.

Я соромливість
високо поважаю, але все ж
бажав би я почути слово,
хоч те єдине, що мені належить.

Ти певен, що воно тобі належить?

Твій батько й брат запевнили мені
те слово.

Так від них ти й чув його,
а я тобі його не запевняла,
та ти ж і не просив, і не питав,
а хочеш просто взяти як належне.

Прости, царівно, знаю, що дівчата
солодкі речі люблять, але я
не вдавсь для того. В мене річ коротка,
не ти мене, а я тебе посватав,
то, значить, уподобав, справа ясна.
Адже тебе за жінку я бажаю.

Як можеш ти мене бажать за жінку?
Ти ж бачиш, я душею не твоя.

Як буде мій сей стан, і сії очі,
і сі уста, вся горда пишна постать,
то де ж із них подінеться душа?
Адже й вона тоді моєю буде.

Не більше, ніж душа твоїх рабинь.

Не прикладай сюди рабинь, Кассандро!
Царицею ти будеш так, як личить
моїй дружині і дочці Пріама.

Не личить їй десь по неволі жити,
хоч би й царицею.

Я ж не беру тебе
рукою збройною, по волі підеш.
Я міг би прилучитись до ахейців,
і зруйнувати Трою, і забрати
тебе в полон, але я чесно хочу
тебе від батька взяти, заслуживши
послугою великою.

Купити
мене ти хочеш, царю?

Всі герої,
найбільші навіть, купували так
собі жінок.