Леся Українка - Кассандра

Кассандро! сестро! де се ти? Рабині!

Рабині, гей!

Що, владарю?

Та що се,
невже моя сестра служниць не має,
що й не докличешся нікого?

Вжеж,
пророчиця рабинь всіх розпустила,
казала: годі вже тих царських звичок,
час привикати без рабинь до праці,
бо хутко здасться.

От нові ще примхи!
А ти чия?

Царівни Поліксени.

Ну, все одно, піди поклич сестру.

Котору? Поліксену?

Ні, Кассандру,
та хутко.

Хутко! бач, який швидкий.
Старі вже ноги в мене, де тут хутко…

Та он вона й сама… Царівно, швидше -
там братик дожидається…

Вітаю.

І що ти справді вигадала, сестро?
Рабинь всіх розпустила, а сама
кужілки з рук не випускаєш.

Брате,
воно завчасу краще привикати
до неминучого.

Се рабська мова!
Царівна так би не сказала зроду.

А що ж казати?

«Або царювати,
або загинути!»

Ми всі загинем,
та не царюючи.

Дай спокій, сестро,
і не частуй мене пророкуванням.
Се чисте горе: брат - пророк, сестра -
пророчиця, нема де проступити
у власнім домі за віщунством рідних.
Ось ти взяла кужілку, се й гаразд,
казати правду, дівчині се личить
далеко краще, ніж пророча мова.
Отож пряди й не пророкуй.

Я, брате,
сама б радніша прясти білу вовну,
ніж віщувати всім нам чорну долю.

Пряди, пряди - ниток багато білих
зарученій потрібно на весілля,
на шлюбні шати й на дари для гостей.

Се й ти вже, брате, бачу, у пророках,
та шкода, що не в пору й не до речі.

І в пору, і до речі. Я, сестрице,
не звик даремне марнувати мову.
Якщо кажу, то, значить, варто слухать,
а ти хоч і віщунка, та сама
своєї долі, видно, не вгадаєш,
то я тобі скажу: ми заручили
тебе оце тепер за Ономая,
царя лідійського.

Зарані, брате,
говориш ти мені: «Ми заручили»,
бо ще ж я не рабиня поки що
і маю власну волю.

Ні, Кассандро,
бо кожна дівчина, чи то рабиня,
чи то царівна, слухає родини.

Я, брате, й не рабиня, й не царівна,
а більше й менше, ніж вони обидві.

Я не для загадок прийшов сюди,
не для пустих розмов. Кажу виразно,
що ти заручена. Цар Ономай
тебе собі жадає в нагороду
за спілку й поміч проти ворогів.
Хвалився він, що піде в бій сьогодні,
і всіх своїх лідійців поведе,
і що не зайде сонце, як вже буде
розбите впень усе вороже військо.
«Коли се правда,- ми сказали,- завтра
ти поведеш Кассандру до намету».

Хіба що такі «Коли се правда…» Власне,
що се неправда.

Я не сподівався,
що ти, троянка і дочка Пріама,
так самолюбно можеш відрікатись
подать рятунок Трої і родині.
Атрідова дочка була величніш,
недарма еллінки проти троянок
так величаються, бо вийшла з них
славутня Іфігенія, що радо
життя своє дівоче положила
за славу рідного народу.

Брате,
не знаєш ти ціни жіночим жертвам,
а я тобі кажу: з усіх жінок
славутня Іфігенія зложила
ще не найбільшу й не найтяжчу жертву.
Ох, скільки тяжких, хоч безславних жертов
зложили ті жінки, що не лишили
імення по собі! Якби схотів ти
від мене жертви крові, певне б, я
її здолала дати, але сеї -
не можу, брате, я не героїня.

Так, я се бачу, ти сестра Паріса,
але не Гектора. Наш Гектор міг
життя віддати, жінку залишити,
осиротити сина для рятунку
або для честі Трої. А Паріс
готовий для Гелени загубити
весь рідний край. Отак і ти, Кассандро,
для тіні млявого свого Долона,
хоч сам він був зрадливий проти тебе,
готова всіх нас утопити.