Александр Пушкин - Євгеній Онєгін

Поля! Я вірний вам давно.

Тут радий дать я зрозуміти,

Що я й Онєгін — не одно,

Щоб недовірливий читальник

Або лукавий постачальник

Спліток злостивих та дрібних,

До рис приглянувшись моїх,

Не запевняв людей брехливо,

Що я подав тут свій портрет,

Як Байрон, гордості поет,—

Неначе б зовсім неможливо

Поему написати нам,

Як не герой у ній ти сам.

LVII

Поети всі, я б тут зазначив,

Кохають мріючи, як я.

Колись у снах красунь я бачив,

І образ їх душа моя

Навік таємно заховала;

Їх муза потім оживляла:

Так оспівав мій давній пал

І діву гір, мій ідеал,

І полонянок на Салгірі.

Тепер питання повсякчас,

Братове, чую я від вас:

«Хто будить плач у ніжній лірі?

Кому, в юрбі ревнивих дів,

Її ти голос присвятив?

LVIII

Чий погляд, чулий та пестливий,

Натхнення окриливши мить,

Нагородив тебе за співи?

Кого твій вірш боготворить?»

Нікого, друзі, їй же богу!

Любові огняну тривогу

Я безвідрадно почував.

Блажен, хто з нею сполучав

Гарячку рим: він тим подвоїв

Поезії священний шал,

Петрарки взявши ідеал,

А муки серця заспокоїв

І слави дещищю дістав;

Та я, любивши, німував.

LIX

Провів любов, стрічаю музу,

І прояснився темний ум.

Шукаю, вільний, знов союзу

Мелодій, почувань і дум;

Пишу, і серце не нудьгує;

Перо в задумі не рисує

Край недописаних рядків

Жіночих ніжок та голів.

Погаслий попіл не займеться;

Я ще сумний, та сліз нема;

Небавом буря задріма,

Душа на спочив покладеться:

Тоді ж то я почну писать

Поему глав на двадцять п'ять.

LX

Вже думав я про форму плану

І як героя назову;

Тим часом цього от роману

Вступну довершую главу.

Раз, двічі переглянув дбало,

Побачив протиріч чимало,

Та їх не хочу виправлять;

Цензурі хочу борг віддать

І журналістам на поживу

Метнути плід своїх трудів.

Іди ж до невських берегів,

Нове створіння, в мить щасливу

І заслужи, як слави дань,

Тягар неправих дорікань!

Глава друга

O rus!..

Hor.*

О Русь!

I

Село, де нудьгував Євгеній,

Було мов створене для втіх;

Там ворог пристрасті шаленій

Благословити б небо міг.

Будинок панський самотою,

Від бур захищений горою,

Стояв над річкою; здаля

Лились, як золото, поля

І луки квітами рябіли,

Хати мелькали по горбах,

Блукали череди в лугах,

І розпускав гілля похиле

Занедбаний великий сад,

Житло задумливих дріад.

--------------------

* О село! Гор[ацій] (лат.).— Ред.

II

Поважний замок фамілійний

Чимало добрих мав ознак:

Тривалий, вигідний, спокійний,

Під старовинний мудрий смак.

Високі скрізь опочивальні,

Шпалери штофні у вітальні,

Царів портрети на стіні,

Пістряві грубки кахляні.

Усе це нині застаріло,

Не знаю вже, з яких причин;

А врешті, мій Євгеній,— він

На все дивився збайдужіло

І в залах позіхав старих

Так, як і в модних та нових.

III

Він у кімнаті оселився,

Де старожилець тих країв

Весь вік з ключаркою сварився,

Дививсь у вікна й мух чавив.

Там, на дубовому помості,

Був стіл, диван, дві шафи прості,

Ніде чорнила й ні сліда.

В шафи Онєгін загляда —

Видатків зошит там подертий,

Пляшок з наливками ряди,

Глеки фруктової води

І календар за рік четвертий.

Старий, багато мавши справ,

До інших книг не заглядав.

IV

Євгеній, сівши панувати

В селі, на лоні самоти,

Щоб якось час промарнувати,

Новини здумав завести.

Мудрець пустинний, без турботи

Ярмо кріпацької роботи

Легким оброком замінив;

І раб життя благословив.

Сусід ощадний аж здригнувся —

В такий страшенний гнів запав

На те зламання панських прав;

Лукаво інший усміхнувся,

І разом вирішили так,

Що небезпечний то дивак.

V

До нього спершу заїжджали;

Та з двору іншого кінця

Звичайно слуги подавали

Йому донського жеребця,

Почувши здалеку, з-за річки,

Сімейної гурчання брички.

Усі, образившися тим,

Порвали приятельство з ним.

«Сусід наш неук, химерує,

Він фармазон; він п'є одно

Червоне склянкою вино;

Він дамам ручки не цілує;

Все про́шу, про́шу,— а нема

Уклінно»,— визнано всіма.

VI

Тоді ж таки в село дідизне

Новий поміщик прибува,

Про нього теж говорять різне,

Рішучих присудів слова.

На ймення Володимир Ленський,

Душею мрійник геттінгенський,

Красунь, стрункий, як очерет,

Поклонник Канта і поет.