Александр Пушкин - Євгеній Онєгін

І мрій жадоба мимовільна,

І своєрідність непохильна,

І ум, холодний та їдкий;

Він був похмурий, я — лихий;

Обидва пристрасті ми знали,

Обох життя гнітило нас;

В серцях огонь юнацький згас;

Обох підступно чатували

Злоба Фортуни і людей,

Як тільки в світ прийшли ми цей.

ХLVІ

Хто жив і мислив, зневажає

Людське поріддя мимохіть,

Хто почував, той муку знає —

За днями вмерлими тужить:

Йому чуже зачарування,

Йому гадюка споминання

Влива трутизну каяття.

Це часто додає життя

І чару дивного розмові.

Мене бентежив попервах

Онєгін різкістю в словах,

Та все прощав я дивакові:

І жарти з жовчю пополам,

І злість похмурих епіграм.

ХLVІI

Як часто літньою порою,

Коли прозоре та ясне

Нічне склепіння над Невою8

І лоно вод лежить скляне,

Не відбиваючи Діани,

Згадавши давніх літ романи,

Згадавши молоду любов,

Чутливі, безтурботні знов,

Диханням ночі голубливим

Німотно упивались ми.

Як в ліс зелений із тюрми

Колодник лине в сні щасливім,

Так ми у мріях золотих

До днів летіли молодих.

ХLVІІІ

У тузі споминів щоденній,

Обпершись легко на граніт,

Стояв задумливо Євгеній,

Як описав себе піїт9.

Навколо тиша, ніч погожа,

Лиш озивалася сторожа,

Та на Мільйонній стук коліс

Раптово виникав і ріс;

Лиш човен з веслами легкими

По задрімалій плив ріці,

І душу надили гребці

Піснями вольними своїми...

Та спів Торкватових октав

Іще б солодше чарував!

ХLІХ

Адріатична срібна хвиле,

О Бренто! Ні, побачу вас,

І голос ваш чудовно-милий

Почую я в натхнення час!

Святий він внукам Аполлона;

По гордій лірі Альбіона

Мені знайомий, рідний він.

Блаженством любосних годин

Я упиватимусь на волі

З венеціанкою вночі,

По тихих водах пливучи

В таємно-мовчазній гондолі,

І серце щасне заспіва

Петрарки й любощів слова.

L

Чи дочекаюсь я свободи?

Пора, пора! Той час наспів!

Броджу над морем, жду погоди10,

Маню вітрила кораблів.

Коли, змагаючися з морем,

Його розпуттям неозорим

Помчуся, сповнений жаги?

Пора покинуть береги

Мені ворожої стихії,

І там, де ясно мерехтить

Моєї Африки блакить11,

Зітхати по смутній Росії,

Де я страждав, де я любив,

Де серце я похоронив.

LI

Ми вдвох з Онєгіним хотіли

В далеких побувать краях;

Та примхи долі повеліли

Йому на інший стати шлях.

Без батька він тоді зостався.

Перед Онєгіним зібрався

Неситих кредиторів рій.

З нас має кожен розум свій:

Євгеній, позвів не любивши,

Усе, що в спадщину дістав,

Їм добровільно передав,

По тій утраті не жалівши,—

А може, чув він оддаля,

Що дядька кличе вже земля.

LII

Що ж? Управитель сповіщає

Його писанням жалібним,

Що дядько смерті виглядає

І попрощатись хоче з ним.

Листа проглянувши сумного,

Євгеній рушив у дорогу,

Валдайську слухаючи мідь,

І позіхав заздалегідь,

Приготувавшися лукаво

Заради грошей до оман

(Цим і почав я свій роман),—

Та смерть уже скінчила справу;

Застав він дядька на столі,

Як дань, приречену землі.

LIII

В покоях челядь метушилась;

Щоб честь покійному віддать,

І друзі, й недруги з'їздились,

Людей охочі поминать.

Небіжчика похоронили.

Попи та гості попоїли,

Статечно випили, а там

Зостався наш Онєгін сам.

До господарства мусить братись

Хазяїн поля та лісів,

Ставів та лук, що досі жив,

Як непоправний марнотратець,

І радий, що на іншу путь

Йому судилося звернуть.

LIV

День, два — нові були для нього

Самотні ниви та сади,

І сутінь бору вікового,

І плескіт тихої води;

На третій поле, гай і трави —

Усе було вже нецікаве,

А там хилило і до сну;

Збагнув він істину сумну,

Що й на селі відради мало,

Хоч там ні вулиць, ні двірців,

Ні карт, ні віршів, ні балів.

Нудьга на нього чатувала,

І бігала за ним вона,

Як тінь чи вірная жона.

LV

Я був народжений для миру

Та для сільської глушини:

Там краще чути горду ліру,

Буйніше квітнуть творчі сни.

Дозвіллям тішачись невинним,

Ходжу над озером пустинним

І far niente* мій закон.

Розвіявши ранковий сон,

Я віддаюсь життю легкому:

Читаю мало, довго сплю,

Хисткої слави не ловлю.

Хіба ж у віці молодому

Не так прожив я в тишині

Свої найщасливіші дні?

------------------

* Безділля (італ.).— Ред.

LVI

Село, любов, дозвілля, квіти,