Александр Пушкин - Євгеній Онєгін

Була наука милування,

Яку прославив ще Назон,

За що скінчив, як марний сон,

В Молдавії, в краю вигнання,

У чужодальній стороні

Блискучі та бентежні дні.

IX

. . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . .

X

Як рано міг він хитрувати,

Ховать надію, ревнувать,

Зневіру й віру викликати,

Здаваться хмурим, умлівать,

Являтись гордим і слухняним,

Холодним бути, полум'яним!

Як він томливо німував,

Як пломенисто промовляв,

Які листи писав недбалі!

В одній меті, з одним чуттям,

Як забував себе він сам!

Як очі й ніжні, і зухвалі

Умів звести і опустить

Чи послухняні сльози лить!

XІ

Як він умів новим здаватись,

Вражать невинність жартома,

В готовий розпач удаватись,

Годити силами всіма,

Як він належної хвилини

Передсуд юності невинний

Умом і пристрастю боров,

Як чатував він на любов,

Молив і вимагав признання,

Як, серця вчувши перший звук,

Добитися без довгих мук

Умів таємного стрівання,—

І, досягнувши милих прав,

Уроки в тиші їй давав!

XІІ

Як рано міг він хвилювати

Серця кокеток записних!

Коли ж хотілось покарати

Йому суперників своїх,—

Як він отруйно лихословив!

Які пастки на них готовив!

Та ви, володарі дружин,—

Був з вами другом завжди він:

Його любив і муж лукавий,

Фобласа давній ученик,

І недовірливий старик,

І рогоносець величавий,

Що шанував, як то і слід,

Себе, жону і свій обід.

XІІ. ХІV

. . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . .

ХV

Іще в постелі він, бувало:

Йому записочки несуть.

Запросини? Та ще й чимало:

На трьох вечірках просять буть,

Там буде бал, там іменини.

Куди ж гульвіса наш полине?

Почне він як? Дарма питать!

Усіх він встигне облітать.

Тим часом в ранішнім уборі,

Надівши модний болівар3,

Онєгін їде на бульвар

І там гуляє на просторі,

Аж поки про обідній час

Брегет* не нагадає враз.

------------

* Брегет — кишеньковий годинник з майстерні

французького майстра Брегета.

Ці годинники видзвонювали хвилини.

ХVI

Вже темно: в сани він сідає.

«Агей!» — зачувся крик гучний.

Морозним сріблом одливає

Широкий комір бобряний.

Блискучий любленець химерин,

Жде у Talon4 його Каверін.

Ввійшов: і корок геть летить,

Вина комети струм кипить*,

Roast-beef чекає їх сочистий

І трюфлі, розкіш юних днів,

Французьких гордість кухарів,

І страсбурзький пиріг пашистий

Між сиром лімбурзьким живим

І ананасом золотим.

------------

* «Вино комети» — вино збору 1811 року, вельми

врожайного, що люди забобонні пояснювали впливом

комети, дуже яскравої та близької до землі.

XVII

Ще спрага келихів жадає

Залить гарячий жир котлет,

А дзвін брегета сповіщає,

Що вже почавсь новий балет.

Театру злий законодавець

І перемінливий ласкавець

Найчарівливіших актрис,

Почесний за́всідник куліс,

Онєгін наш уже в театрі,

Де всяк, щоб вільність показать,

За entrechat* ладен плескать,

Свистіти Федрі, Клеопатрі,

Моїну викликать — аби

Його почули між юрби.

-----------------

* Стрибок, антраша (франц.).— Ред.

XVIII

Чудовий край! Колись там, щирий

І незрадливий волі син,

Гримів Фонвізін, бог сатири,

І запозичливий Княжнін;

Там Озеров хвалу народну

І сліз данину благородну

З Семеновою поділяв;

Там наш Катенін воскрешав

Корнеля геній величавий;

Там вивів Шаховський їдкий

Своїх комедій жвавий рій,

Там і Дідло домігся слави,

Там, там, у присмерках куліс,

Минали дні мої колись.

XIX

О де ви, де, мої богині?

Скажіть — ті самі ви в цей час,

Чи іншим довелося нині

Змінить, не замінивши, вас?

Чи знов почую вас у хорі?

Чи славу руській Терпсіхорі

Складу за пломенистий літ?

А чи побачу інший світ,

Чужі та нецікаві лиця,

І, глянувши, сумний поет,

Крізь розчарований лорнет,

Як та дрібнота веселиться,

Безмовно буду позіхать

Та про минуле споминать?

XX

В театрі повно; ложі сяють;

Партер і крісла, все кипить:

В райку і плещуть, і гукають, —

І от завіса вже шумить.

Осяяна, напівефірна,

Смичкові владному покірна,

Між німф, струнка і вогняна,

Стоїть Істоміна. Вона

На 'дній нозі посеред кола

Кружляє звільна — і за мить

Легкий стрибок, і вже летить,

Летить, як пух від уст Еола,

То вигне стан свій, то зів'є,

І ніжкою об ніжку б'є.

XXI

Всі плещуть. Наш Онєгін входить,

Іде поміж рядами сам,