Александр Пушкин - Євгеній Онєгін

Лорнет подвійний свій наводить

На ложі незнайомих дам;

Всі яруси окинув зором,

Все бачив: лицями, убором

Загал його роздратував;

Уклін мужчинам він оддав,

А далі погляд гордовитий

На сцену знехотя звернув,

Одвівши очі, позіхнув,

І каже: «Всіх пора змінити!

Балети я терпів як зло,

Та вже набрид мені й Дідло!»5

XXII

Іще амури, біси, гноми

На сцені скачуть і шумлять;

Ще слуги з марної утоми

На шубах у прихожій сплять;

Іще не кинули плескати,

Шипіти, кашляти, гукати,

Іще і в залі, й на дворі

Блищать мигтючі ліхтарі;

Померзлі ще басують коні,

І кучери навкруг огнів

Зібрались, лаючи панів,

Та, щоб зігріться, б'ють в долоні,

А вже Онєгін знов у путь,—

Вбрання до балу надягнуть.

XXIII

Як змалювати вам, панове,

Той самотинний кабінет,

Де вихованець мод зразковий

Вершить свій мудрий туалет?

Все, що на вигадки безкраї

Купецький Лондон виробляє,

Щоб через Балтику свій крам

За сало й ліс возити нам,

Все, що в Парижі смак голодний,

Про зиски дбаючи всякчас,

На втіху створює для нас,

На примхи, на блищання модне,—

Все мав, добірності взірець,

Літ вісімнадцяти мудрець.

XXIV

Люльки янтарні з Цареграда,

Фарфор і бронза на столі

І — ніжним почуттям відрада —

Парфуми в чистім кришталі,

Гребінки, пилочки предивні,

І рівні ножиці, й нерівні,

І щіточки на сто ладів

Для нігтів, також для зубів.

Руссо (на пам'ять він прийшов нам)

Гнівився, що поважний Грім

Смів чистить нігті перед ним,

Химерником прекрасномовним6.

Захисник вольності і прав

Тут права сердитись не мав.

XXV

Людина славна бути може

І дбать про нігті разом з тим:

Хто вік сучасний переможе?

Царює звичай над усім.

Євгеній мій, Чадаєв другий,

Боявшись осуду й наруги,

В своїй одежі був педант

І те, що ми назвали франт.

Щоденно він по три годині

Перед свічадом пробував,—

Зате ж і вигляд потім мав,

Як у пафоської богині,

Коли під чоловічий лад

Вона вдяглась на маскарад.

XXVI

Явивши перед ваші зори

Ряд туалетних таємниць,

Я міг би тут його убори

Намалювати до дрібниць;

Воно було б, щоправда, сміло,

Хоч малювати — наше діло,

Та панталони, фрак, жилет

Не чув по-руському поет;

Проте покаюсь перед вами,

Що склад моїх пісень і книг

Рябіть не так би густо міг

Іноплеменними словами,

Хоч я й копався на віку

В Академічнім словнику.

XXVII

Та це, сказати б, не до діла:

На бал ми краще поспішім,

Куди карета полетіла

З моїм героєм молодим.

Перед померклими домами

По сонній улиці рядами

Карет подвійні ліхтарі

Горять, як промені зорі,

І райдуги на сніг наводять;

У гроні плошок золотім

Сіяє блискотливий дім,

В яскравих вікнах тіні ходять,

Мелькають профілі голів

І дам, і модних диваків.

XXVIII

Онєгін в сінях покойових;

Швейцара мимо, як стріла,

Злетів по сходах мармурових,

Волосся він змахнув з чола,

Ввійшов. Навкруг юрба велика;

Гриміть стомилася музика;

Усе в мазурці проліта;

Навколо й шум, і тіснота;

Дзвенять кавалергарда шпори;

Літають ніжки милих дам;

Вабливим навздогін слідам —

То строгі, то ласкаві зори,

І глушить рев скрипок гучних

Шептання модниць чарівних.

XXIX

За днів юнацького буяння

Від слова бал я шаленів:

Найкраще місце для признання,

Для потай даваних листів.

О ви, чоловіки статечні!

Прийміть поради ці доречні:

Я залюбки вам поможу

І де в чому остережу.

Та й вам, матусі, допоможе

Суворий погляд крізь лорнет

На ваших Мері та Аннет,

А то... а то рятуй нас, боже!

Тому про все це я пишу,

Що сам давно вже не грішу.

XXX

Шкода, у втіхах та в марноті

Найкращі дні мої спливли!

Проте коли б не дань чесноті,

Любив би й досі я бали.

Люблю я молодість безумну,

І тиск, і радість многошумну,

І дам обдуманий наряд;

Люблю їх ніжки; та навряд

Чи пар хоч три на всю Росію

Найти струнких жіночих ніг.

Ах, довго я забуть не міг

Дві ніжки!.. Серцем я старію,

Холону,— а й тепер вони

Мені тривожать тихі сни.

XXXI

Коли ж і де, в якій пустині,

Безумче, ти забудеш їх?

Ах, ніжки, ніжки! Де ви нині?

Де мнете квіти лук ясних?

Під східним пещені промінням,

Ви на снігу, для вас чужиннім,

Не відпечатали слідів:

Любили ніжних килимів

Ви голубливе дотикання.

Чи не для вас я забував

Жадобу слави, шум забав,