Джон Китс - Вірші

Наче бульби на воді,

Пропадають! Лиш в Уяві

Знайдуться уста ласкаві

До душі тобі; струнка

Лада, гарна, як дочка

Плодоносної Цецери,

Що в Аїдові печери

В мертвий скрилася туман:

В неї буде Геби стан

I таке ж біленьке тіло,

Як тоді, коли струміло

З неї вбрання, як вона,

Розстебнувшися, вина

Кубок повний подавала

I як на Зевса млость напала.

Розірви шовкову нить —

I тоді Уява вмить

До твоєї хати-стріхи

Принесе незгірші втіхи.

Вільний лет Уяві дай!

Дома втіхи не шукай!

Барди радості й жаги

Барди радості й жаги!

Ваші душі в ці луги

I понині заглядають,

Хоч давно вгорі витають.

Там тепер в одному хорі

З вами сонце, місяць, зорі;

Там громи й потоки; там

Під омріяним гіллям,

Посідавши-злігши, друзі

Гомонять із вами в лузі,

Тільки оленям богів

Не заказанім; де звів

Дзвоник синє напинало;

Де в троянди перебрало

Зілля пахощі, а та

Пахне так, як за літа

На землі найкращі квіти

Не навчилися пахтіти;

Там співають солов'ї

Не пестушки майові,

А божественно-довічні

Речення філософічні,

Давню казку золоту

Про захмарну висоту.

Ви — в раю, і разом з тим —

На землі, і нам, земним,

Ваші душі позосталі

Стежку вказують у далі,

В пристановище святе,

Де ви в щасті живете;

I нагадують щоденно,

Як недовго, як нужденно

Ми на світі живемо

I яке несем ярмо

Темних пристрастей і злоби,

Слави, сорому, жадоби;

Кажуть нам, чим дужі ми

Й щó нам гірше від чуми.

Так ви роните й відсутні

Нам поради незабутні.

Барди радості й жаги!

Ваші душі в ці луги

I понині заглядають,

Хоч давно вгорі витають.

Робін Гуд

(Другові)

Ні! Ті дні вже пролетіли,

Ті й години посивіли,

I хвилини ті давно

Вкрило втоптане рядно

Листопадів незчисленних,

I немало зим шалених,

Суховіїв східних, бур

У зелений бились мур

Відтоді, як води Тренту

Ще не знали про оренду.

Ні, не гряне рогу гук,

I тугий не свисне лук.

Глухо в вересі густому,

I не вчується нікому

Серед лісу голосна

Пісня, і дзвінка луна

Не віддасть у цій пустелі

Голоси стрільців веселі.

Як захочеш, сам сюди

Серед літа надійди,

Сім зірок у провід взявши,—

Та, гілля важке рознявши,

Вже тебе не стріне тут

Ані Джон, ні Робін Гуд;

Ані жоден із ватаги,

В дно порожньої баклаги

Барабанячи під крок,

Не майне поміж гілок,

Спів шлючи хазяйці хмелю

Посланцем по мірку елю.

Вже не чути грищ гучних;

Гамеліна спів затих.

Стягши стан, сайдак на спині,

Тут ніхто не пройде нині —

Все поглинув часу пруд!

I якби сам Робін Гуд

Із трави, з могили звівся

I з Мар'яною з'явився,

В неї вид би посмутнів,

А його обняв би гнів:

Бо дуби, що їм кивали,

Під сокирами упали

I згнили в воді морській,

I бджолиний кожен рій

Опинився в огорожі,

Й продається мед за гроші.

Заспіваймо ж ми, живі,

Славу луку й тятиві,

Славу рогові дзвінкому,

Славу лісові густому,

Славу добрій опанчі

На стрілецькому плечі,

Славу Джонові Малому

I коню його швидкому,

Славу ватагові їх,

Що в Шервудську землю ліг,

Славу дівчині Мар'яні

Й кожному в Шервудськім клані!

Хоч давно той час пробіг,

Знову й знову славмо їх!

До осені

Пора туману й повняви в садах,

Старого сонця подруго порадна

У клопотах, щоб гронами на дах

Злягала важче парість виноградна,

Щоб гнулись яблуні старі, як гай,

Щоб яблукам солодшати і спіти,

Щоб тиква пухла, в лісовій пустелі

Ядернішав горіх, а пізні квіти

Манили бджіл у свій новий розмай,

Аж поки здасться їм, що через край

Тектимуть вічно їх липкі оселі.

Хто не стрівав тебе в твоїм кутку?

Хто схоче, вбачить — стежка недалека,—

Як ти сидиш безпечно на току

I вітер волос підвіває злегка;

Чи, маком одурманена, в обід

Спиш у снопах на недожатім полі,

I марно збіжжя й квіти леза ждуть;

Чи з колосками кошик через брід

На голові несеш, гнучка, поволі;

Терпляче наглядаєш у стодолі,

Як рештки сидру з нагніту течуть.

Де співи весняні? Ах, де той чар?

Забудь про них — у тебе власні співи:

Як надвечір заквітнуть смуги хмар,

Рожево тінячи спустілі ниви,

Тоді журливо комарі дзвенять,

Гойдаючись у вітерці легкому

Над верболозом, де бринить струмок;

З кошари дужчі голоси ягнят;

Спів цвіркуна у бур'яні сухому;

Тонкий вільшанки посвист із-за дому,