Костянтин Москалець - Нічні пастухи буття

На дно засніжене поволі опускаються і там
неквапно розпускаються троянди ; їхній дим
струмує із води в блискуче небо, витерте на
згинах;
печальні драби, янголи веселі
пливуть поміж шумуючих сузір'їв,
де бігають коти, де в'януть гіацинти,
де змучені коханки повертаються
в порожні номери; за вікнами у них
палають смітники і єретики.
Вепе scribere debent. [4] Мусиш писати добре. (лат.)

Я часто думаю, чому ти так самотня, —
одна з найкрасивіших доль у світі;
ці сірі очі, пильні, сумовиті, —
чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал,
а в дзеркалах — себе і суть свою подвійну,
ледь-ледь прикриту флером абсолюту,
росою часу,
інеєм чекання,
терпінням дзвону — як іще,
о, як іще мені тебе назвати?

А може, так і треба? Може, ти
загинеш як сніжинка на долоні,
коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?

І, може, ця самотність — лише форма
твоєї ідентичності п'янкої?

І та любов, яка тебе знайде —
тебе ж і знищить?

Я люблю тебе.

Смаглява і ніжна, у розповні літа лежиш.
Пелюстка троянди на персах квітучих заснула.
Ріка запашна і холодна,
мов сон нездійсненний, минає.
Довіку не зможе минути дівочого тіла реальність.

Червень летить блискавично;
тихо й невидимо зріє
Громоподібне мовчання у хмарі блакитних ірисів.
Чорний муравлик завмер біля тіла
бджоли неживої, —
Істин шляхетних четвірку зрить нині
крихітний принц.

Вимкнувши світло, розпростершись на підлозі,
затамувавши подих, прислухаючись до вітру
за вікном,
відчуваючи пульс у скронях і на зап'ястях,
розрізняючи пахощі цитрини і тютюну,
пестячи пухнастого кота, занурюючись
у підводні вибухи ласки, пролітаючи
над засніженими містами безлюдної Європи,
гріючись на сонці, яке праворуч,
мерзнучи від повного місяця зліва,
відпускаючи тіло своє на волю,
душу свою рятуючи похапцем,
невміло, абияк — з посмішкою зніченою
на летючих вустах, з наростаючим гулом
у блакитних тунелях пурпурової крові,
знімаючи останнє вбрання,
зрікаючись батьківської мови,
повертаючись до небесної землі,
яка весь цей час чекала
тільки на тебе.

Ретельне запам'ятовування
розташування вулиць,
місцезнаходження кнайп,
італійських і грецьких ресторанів,
снігу плинучого, станцій підземки,
сузір'їв і номерів будинків,
жесту, яким Андруся тримає кермо,
жесту, яким вона ставить порожній
келішок,
запам'ятовування тривожних мелодій
тихого нічного року,
голосів покійних джимів, фредів, дженіс,
і спалахи запальнички,
моментальні знимки твоїх персів,
т-в-о-ї-х-з-а-п-л-ю-щ-е-н-и-х-в-і-д-н-а-с-о-л-о-д-и-о-ч-е-й,
порухів твоїх з минулого
у теперішнє майбутнє,
твій стогін, твоя ти, твоє «я».

Четверта ранку тихий рок і теплий плед
я випросив у тебе трохи рому
лишилося півпачки сигарет

а решта невідома

гравці твоє волосся розплетуть
і Дюрер у старій пінакотеці
розкаже щó лишається на серці

а що з собою на Вкраїну не беруть

усе таке пречисте і пусте
побачимось у снах або у віршах
і може все складеться щасливіше

тоді коли п'ять років перейде

Завтра прийде до кімнати
Твоїх друзів небагато
Вип'єте холодного вина

Хтось принесе білі айстри
Скаже хтось: «Життя прекрасне»
Так життя прекрасне а вона

А вона а вона сидітиме сумна
Буде пити не п'яніти від дешевого вина
Я співатиму для неї аж бринітиме кришталь
Та хіба зуміє голос подолати цю печаль