Аттила Могильний - Київські контури. Вибрані вірші

А далі буде яв і сон
який усіх їх
заколише
за вежі ввійде тихше й тихше
і переріже гарнізон

А потім буде тінь і сад
і сонця золото
і слава
і в дів — прозорі покривала,
і жодного шляху назад

Пішли отари попасом,
вже й не отари, а курява,
а де була курява —
там сніг нині

Пішли коники ступою —
перса твої разкрилися —
два пуп’янки, два човники,
дві лакоминки,
а все ж —
сніг нині

Пішли яструби перевальцем
стала мене туга переймати,
стріли мене твої очі —
два ягнятка голубенькі,
кажуть:
— Сніг нині

Королева-королівна —
то ласкава, а то — грізна
Ой, Див Ладо —
сніг іде

Королева очки мружить —
її неї груди — наче мури
Ой, Див Ладо —
сніг іде

Хлопці — наче вірні леви
коло тої королеви
Ой, Див Ладо —
сніг іде

А від тої королівни
тільки снігу по коліна
Ой, Див Ладо —
кров піде

Вийду я на гору походжати,
вийду собі свистати,
вийду ватагу скликати:

— Тра’ мури високі брати,
тра’ грізне військо розганяти,
тра’ одежі зривати,
щоб солодке яблуко куштувати,
бо пішли вже отари попасом

і пішли коники ступою,
та й пішли яструби перевальцем.

Третій стан —
в дрободан.
Дощ гуляє,
як гетьман.
Білі вежі й чорні вежі
все патьоками мережить.
Тьмаві склянки
на столах — світ хитається
в очах.
Мокне оксамит мечів,
арбалети й поготів,
а він дзвонить, мов кришталь,
коло малинових мальв.

Над нами —
небо,
під нами —
брук,
наші кроки —
швидкі і ніжні.
І від дотику
наших рук
палає залізо.
Наші губи —
суцільна спрага,
наші серця —
голод,
і анітрохи не важить,
хто — друг,
а хто —
ворог.
Гей, навколо!
Келихи —
вгору
за наші голови.

Ніч
все пливе,
лиш місяць
і білі дими в долинах

(ружі — червоні — тіні)

все мерехтить і тане
синє світіння ліній

і запах лататих лелій
стелиться по долинах

Тут,
у безмежних,
ворожих просторах,
вперто,
повільно
і поступово
всіх
підкорятимем
нашому слову,
вищим
законом
поклавши його.
Доки гойдає
білява
ріка,
мовчки ми сходимось
груди
у груди,
яреє сонце
жевріти
буде
в наших поблідлих
від люті
очах.
Дощ розмиває
сліди
за ізгоями,
дощ розмиває
дні
і роки —
ми перейдемо
шляхами суворими,
зрушені з місця
велінням
руки.
Випаде сніг,
і випливе
з обріїв
обрисів наших
потужний
стрій —
благословен будь
і будь впокорений,
світе,
блакитний
і золотий.

Перед нами —
русява Таврія
і позаду у нас —
Таврія
і над нами у нас —
дим і туман
заплітаємо гриви
буланим
заплітаємо гриви
карим
заплітаємо світлякам

…і їдуть
в палаючій Таврії
юні
угорські коні
юні
угорські вершники
і сонце їхнє
руде

Мармурова
аж печальна
іде степом
красна панна,

разом з нею —
срібний цокіт
ще й три сотні в позолоті.

Вже на панночці — ні нитки,
уже панна — як лебідка:
ходить-бродить
празниково
муре право таборове.
А три сотні золотаві
розкотились,
мов коралі.

Захід — Схід
Схід — Захід.
Колеса стукотять на рейках,
відкриваються на карті невідомі,
припалі курявою рівнини,
де сонні горлиці
й написи незрозумілі
на станціях.
Проминаємо їх на льоту,
крізь вікна вагонів
запам’ятовуючи назви.
Великий Гендель!
Наволочки — на апаратуру,
цинкові відра — на електроніку.
Вовча зграя
переметнулась через Будапешт.
Привіт, Європо!
Рок-н-рол — казачок .
Рок-н-рол — казачок.
І голої курви бюст.
Атас, таможня , —
Царська Скіфія йде!