Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

Мов в штани понакладали,
Та зате сам Президент
За ніщо – йому презент,
Та ще й орден йому дав,
Щоб і далі так писав.
4.12.2002 р.

ІЛЮЗІОНІСТИ
Колись я вірив і гордився,
Що мчав галопом в комунізм,
І соромно, що помилився,
Що був такий ілюзіоніст.
Та хрін за редьку не солодший,
І я такий був не один,
Та тільки жаль, таким же дурнем
У мене став – і внук, і син.
7.2.2002 р.

ДЕПРЕСІЯ
Як перестав горілку пить –
Така депресія настала,
Що ніби хтось кілком огріб,
Щоб клепки знов на місце стали.
3.4.2003 р.

ЩОБ ІЩЕ ЩОСЬ ВКРАСТИ?
Шеф вже стільки нахватався,
Що не може навіть встать,
І однако зором водить,
Щоб іще щось з когось знять.
А у мене, і в родини
Ні двора, ні хати,
То хіба він більш працює –
Сатана проклятий?
14.11.2002 р.

СОБАЧА ЗЛІСТЬ
Якщо ти можеш бить пляшки,
Плювать на зорі і на небо –
Вважай, козаче, що життя
Давно закінчилось для тебе.
Звідки така собача злість,
Що всіх, щоб міг, то перегриз би?
А щоб тебе хто взяв за хвіст
І як кота по писку тицькнув?
Що ви, хлопці, не кажіть,
Як не ніжтесь нею,
Та якщо вона свиня –
Й лишиться свинею.
27.6.2002 р.

НЕ БУВ Я ПАНОМ
Не був я паном і не буду,
Але й не буду батраком.
Страх не люблю, як плачуть люди,
Як їх стьобають батогом.
15.6.2002 р.

ГЕНІЙ
Все-таки наш Кучма геній.
Де ще в світі стільки геїв?
6.6.2002 р.

ЯКЩО ВІН ГЕНІЙ
Він не з бронзи і не з сталі,
Але він – товариш Сталін.
21.8.2002 р.

ЩОБ МІЙ НАРОД НЕ ПЛАЗУВАВ
Що б мій народ не плазував
Та менше слугам довіряв,
То певен – наша б Україна
Давно б забула про руїни.
Й не вчили б ми своїх синів,
Щоб буть придатками панів.
Ми б в цьому світі раювали,
А не Госпіднього чекали.
Отак ми,братці, живемо,
Тоді чого ми всі ждемо?
На смітниках шукаєм вдачу,
Ми ж не коти, не пси бродячі.
Плазуємо перед панами,
Щоб ті нам кісточку подали.
Та що б козацький мій народ
Не зажимав в тисках свій рот,
Та весь до жодного проснувся,
То певен я, що й світ здригнувся б.
25.12.1997 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ НІЧ
Так як ніч приходить – з неба
Зорі визирають,
То дівчата, як русалки,
Женихів чекають.
Обнімають і голублять
До самого ранку,
І як рибку хлопців ловлять
На свою приманку.
Знають же ж, що хлопцям треба,
Ті стрункі чаклунки,
А тому і ловлять хлопців
Всіх на поцілунки.
25.12.1997 р.

ЧАРІВНА, ЯК СВІТ
Хто так навчив тебе сміятись?
Хто так навчив тебе кохать?
А дівка з поля:
–Вчила мати,
Щоб всіх могла я чарувать.
1.1.1990 р.

НА БУДМАЙДАНЧИКУ
Закричав на мене майстер,
Силючи дрімоту:
– Ти чому по-міністерськи
Ходиш на роботу?
– Бачиш, майстре,– відповів я,–
Я б прийшов раніше,
Якби ти матеріали
Доставляв справніше.
А привозиш по обіду,
То ж – Господь з тобою,
Щоб від ранку за тобою
Бігав я з трубою.
Дисципліна, дисципліна!
Як звучить красиво,
От, якби ж начальство наше
Теж її любило!
Я ж людина на будові
Вже давно не нова,
І дивлюсь не із Венери
На перебудову.
І підряднників, вважаю,
Підганять не варто,
Дайте їм матеріали
Й хоч у Крим валяйте.
10.1.1976 р.

НАРОД МОВЧИТЬ
Народ мій стогне і мовчить:
Невже це рок, а може – мить?
5.12.2000 р.

ПЕРЕБУДОВА
До начальника вбіг майстер
І кричить:
– Ой, виручайте!
Як наряди закривать?
Бригадири всі кричать!
– Хай кричать, а ти – мовчи,
Ну невже ж тебе тре’ вчить?
Більше їм ти посміхайся,
А от в руки не давайся.
Корч із себе дурачка,
Бач, робота в нас така.
Анекдот їм розкажи,
І ніколи не кричи.
Бо ж на те й перебудова,
Щоб була свобода слова,
А підуть – роби своє:
Крик, бач, честі не дає.
5.1.1976 р.

СПРАВЖНІЙ КОМУНІСТ
– Як взнать,– Грицько питає,
Почухавши свій ніс,–
Шеф наший безпартійний
Чи справжній комуніст?
– Ось всі запам’ятайте,–
Спокійно мовив Ліст,–
Як пє горілку шклянками
І суне скрізь свій ніс,
І каже, що все знає,
І любить танець "твіст",
То вас я запевняю,
Він – справжній комуніст.
– А звідки ти це знаєш?–
Спитав той в пісняра.
– Дружинонька у мене
Точнісінько така.
17.11.1990 р.

В КОГО ТАКЕ ВРОДИЛОСЬ?
Спочатку Гриць в бабусі брав,
А потім у матусі,
Потім у всіх вже, хто давав,
В дідуся і татуся.
А коли став він підростать,
Став в менших вимагати,
І ви попробуйте йому,
Як просить, та не дати.
А потім в школу він пішов,
І там йому давали:
Хто п’ять копійок, а хто руб,
Хто бублик, хто рогалик.
Вступив наш Грицик в інститут,
І там його боялись,
Тому й давали, хто що міг,
Щоб Грицик не штовхались...
І так він звик до теї гри,
Добрався й до начальства
Чекав, підлеглі щоб дали,
Хіба ж то не нахальство?
А вдома батько дивувавсь:
– Скільки не дай, як в бодню?
І хто його таким зробив?
І тут же сунув сотню.
А ще десь через місяць-два
Вже хлопця й посадили...
А батько, мати і дідусь:
– В кого ж воно вродилось?
1.1.1989 р.

З МЕТОЮ ЕКОНОМІЇ
У ЦК рапортували:
– Справи в нас завидні –
Ранше місяць лікували,
А зараз – за три дні.
– І чому так інтенсивно?–
Запитали Голову
– А ми трьом відтяли руки,
А одному – голову.
19.1.1976 р.

ПРО ВІЧНІСТЬ І ПРАЦЮ
Скоро вже куранти
Нам проб’ють за північ.
Чую: крок за кроком –
Як летять літа.
Як над нами, брате,
Запанує Вічність,
І погасне світло
Голубого дня.
Ні! Я не боюся
Світ цей залишати,
Хоч душі й не байдуже,
Де і з ким їй буть.
Тільки було б Сонце,
Був би мир та праця,
Ну а хліб й до хліба
Зможу роздобуть.
Й хоч куди – не знаю –
Я з Землі полину,
Й хоч куди – не відаю –
Я з Землі піду.
Та, проте, я вірю,
Що людина вічна,
А тому і впевнений,
Що і не помру.
Знаю, що до мене
Прийде новий ранок,
Зійде нове Сонечко,
Прийде Новий Світ.
Але як же зможу я
Жити без роботи,
Як для мене праця,
Як для бджілки цвіт.
8.12.2001 р.

ПЕРЕСТАРАВСЯ
Став ударником Бугай –
Збільшилась зарплата.
– Де ж телятка, о гай-гай?
Що? Одні козлята?
11.12.1976 р.

СТРАШНИЙ СОН
Перед очима все пливе,
Земля з-під ніг кудись зникає,
Певно, то смерть моя іде
Й кілком ще здалека киває.
Пірнув під ковдру я й лежу
А раптом та і не помітить,
А сам від страху весь тремчу,
Бо не поможуть – знаю – діти.
Думав її перехитрить!
Й тут сниться сон, що я спіткнувся,
І все-таки перехитрив,
Бо в ту ж хвилину я проснувся.
Стою й тремчу, мов впав в барліг.
Добре, що встиг за двері взяться,
А тут і жінка на поріг:
– Коли ж ти встиг так нализаться?
15.6.2001 р.

ЯК ХОЧЕШ МАТИ КОРОВАЙ
Жінок негарних не буває,
Й хоч кожна має таїну,
Та хто секрет їх розгадає –
Той буде мати не одну.
Тому не спи і не затримуйсь,
І ребус сам свій розгадай,
Та тільки довго не роздумуй,
Як хочеш мати коровай,
Бо розхватають – так і знай.
8.2.1998 р.

ЯКЩО БУДЕШ КРАСТИ
Якщо когось ти обкрадеш –
Те саме завтра й сам знайдеш.
27.1.2003 р

ЯКЩО ДУША І СПРАВДІ ВІЧНА
Через многі роки
З іншого життя,
Я прийти хотів би
До свого житла.
І зустріти маму,
Їй сказать:
– "Привіт",
Як жила без мене
Так багато літ?
І піти під яблуньку
Ту, що сам садив,
І зайти в будинок
Той, що сам зробив.
І спитать в нащадків:
– Як ся живемо?
Чим мене порадує
Батьківське село?
Глянути на поле,
На сосновий бір,
Той, що ми садили
У підніжжя гір.
І почути ранком
Віволгу в садку,
Й як гудуть веселі
Бджоли на кутку.
Чи живе ще й досі
Зайчик-русачок,
Що завжди дражнився:
– Дожени, Вальок.
Ну а потім сісти
На порозі хати,
І додому з Космосу
Братиків чекати.
25.6.2001 р.

ЩО ЛЕГКО ДАЄТЬСЯ
Все, що дається легко в руки,
То все до швидкої розлуки.
27.1.2003 р.

САМОКРИТИЧНІ
– Якщо хочеш спать? – лежи,–
Каже мужу жінка,–
Виклич лікаря й скажи,
Що болить печінка.
– Всі тягнуть і ти тягни,–
Каже Таня Вані,
Шеф... – Параску, тітка – хну
А ти – лікарняні.
7.12.1976 р.

СКЛЕРОЗ
– Що таке склероз, мій друже,
І в кого буває?
– Це як хтось щось обіцяє –
Й тут же забуває.
А найбільше в нас склерозом
Виконроб страждає,
Особливо, як наряди
Майстрам закриває.
30.1.1976 р.

СКЛЕРОЗ – 2
– Що таке склероз, мій друже,
І в кого буває? –
Якось йдучи через поле
Гриць в Петра питає.
– Як тобі сказати, Грицю, –
Той відповідає, –
Це як прийдеш ти до жінки,
А чого? Не знаєш...
30.1.1976 р.

ДЕ МОЇ СІМНАДЦЯТЬ ЛІТ?
Така природа: поле, цвіт!
О, де мої сімнадцять літ?
18.4.2004 р.

ПРО РОБОЧУ СУБОТУ І БЕЗОПЛАТНУ РОБОТУ
До робочого підходить
Виконроб і каже:
– Оце, любий, як за тиждень
Всі дірки замажеш,
Значить матимеш на день
По червінцю, друже,
Попрацюй у вихідні,
Прошу тебе дуже...
Ти ж бо знаєш, що то буде
В тресті на парткомі,
Як не дай Бог не здамо
Цей об’ект вагомий.
– Добре! – каже робітник,–
Вийду і в суботу,
І у власні вихідні
Виконав роботу.
Виконроб цвіте, росте,
За роботу радий…
А прийшов час закривать
Майстрові наряди –
Виконроб стоїть, сопе,
І закрив – п’ятірку,
Ніби й справді майстер той
Пропустив десь дірку.
Майстром гнів оволодів,
Кинув він роботу:
– Що ж тоді я заробив
За оту суботу?
Що ж скажу дружині я,
Що скажу я діткам?
А я ж з ними обіцяв
В Крим поїхать влітку.
– Ну а я то тут при чому?
В них є батько й мати,
Я ж не дійная корова,
В мене ж фонд зарплати!
Майстер весь пополотнів –
Гордість збунтувалась:
– То ж навіщо ви просили,
Нащо обіцяли?
Й до начальника пішов.
Шеф до виконроба:
– А квартира в нього є,
Чи давно в нас робить?
– Має, звісно, власний дім,
Писані віконця.
– Якщо так, то закривай –
Півтора червонця!
9.2.1976 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА
У все я вірить перестав:
У честь, в порядність, в совість, вірність,
Й коли слова ці написав,
Тут забурлила в серці гідність.
Хто ж я тоді такий, скажіть,
В якому світі моє ложе,
Невже керує всім живіт
І те, що між ногами тоже?
Але в житті й щось більше є –
Яке і поруч, і над нами.
Адже родились ми людьми
І стати мріємо панами.
Тоді чому ж так спішимо
З вершини в яму опуститься,
То чи ж не краще б нам було
На світ і зовсім не родиться?
Адже мать честь – це буть людьми,
А не шкарпеткою в принцеси,
Й собі подібних не ганьбить,
І мати спільні інтереси.
І той, хто випхався в пани,
Мусить завжди це пам’ятати:
–Завжди людям допомагай
І славу добру будеш мати.
25.12.1998 р.

ЯК ХОЧЕШ В РАЙ
Як хочеш ти попасти в рай –
Життя легкого не шукай.
27.1.2003 р.

ЯКИЙ САВА
Чим більший негідник –
Тим більш охоронців,
Чим вища посада –
Тим більший бандит.
Бо цей як дорветься,
Як Вовк до корита,
Про що тоді зможеш
Ти з ним говорить?
Про болі, про горе
Чи може про матір,
Яка помирає
Від мук і образ?
Отож я і думаю:
– Звідки та наглість?
Звідки та впевненість,
Вічний садизм?
І тут же відразу відповідаю:
Усе йде від влади –
І честь й бандитизм.
Бо все те, що вчили,
Колись нас у школі,
То все ГЕНІАЛЬНО,
Але то – фігня.
Бо де таке видано,
Де таке чувано,
Щоб вовчу мораль
Ухвалило ягня.
Сиджу і вдивляюсь
У тих, що на троні,
Та то ж хижаки,
Яким рівні нема.
Собі надрукують
Вони торбу грошей,
А ти надрукуєш –
То жде Колима.
Для нього одначе –
Ти голий чи босий
Бо честі у них –
Як на Сонці води.
Отож, поки в світі
Ще є ці удави,
То щастя і правди,
Мій друже, не жди.
11.2.1998 р

ВІДКРИТТЯ ВІКУ
У всіх жінок є "же" і "на",
Звідки і назва їх "жена".
І якщо чесно вам сказати,
Звідти пішла й япономати...
8.2.1998

УКРАЇНІ
Коли ж ти, Нене, розігнешся
І станеш рівно вже стоять?
Скільки ж тебе, як півень курку,
Кому не лінь – будуть топтать?
Невже і досі як повія
Себе всім будеш підставлять?
Чи й справді віриш в добродіїв,
Яким на честь твою плювать?
Не жди, не вір і ненадійся,
А якщо хочеш жить ще й жить,
То всіх панів отих пихатих,
Як пацюків пора гонить.
20.2.1999 р.

НЕ ВІРЮ НІКОМУ
Вже хоч убий!– не хочеться нічого,
Окрім, десь впасти і поспать,
Або, усівшись над рікою,
Десь за хмарками поблукать.
Й дивитись днями десь за гори –
Де ні початку, ні кінця,
Де все сьогодні – так як вчора,
Усе по задуму Творця.
І хоч не вірю вже нікому,
І світ неначе уві сні,
Та, якщо в писк не дать рудому,
То зробить те рудий мені.
4.3.1999 р.

ОДУМАЙТЕСЬ, БРАТИ МОЇ!
Колись спитає всіх Творець,
Що ти зробив, мій брат-агнець?
І що ти скажеш, друже мій,
Що пив, гуляв, чинив розбій?
Що ти братів своїх й сестер
Усіх до ниточки обдер,
І там, де тільки побував,
Усе, що міг, те й грабував.
Що ти людину нашу дужу
Загнав, як жабу у калюжу,
А з наших мам і інституток
Зробив повій і проституток?
А вік короткий наш людський,
Одумайсь, поки ще живий,
Бо й кліпнуть ти не встигнеш оком,
Як сам лежать ти будеш боком.
19.2.1999 р.

ТЕРОР І ГОЛОДОМОР
У всіх є слабкості й дивацтва,
Своя і радість, і печаль,
Та як доводять до жебрацтва –
Таких правителів не жаль.
Нема страшнішого нічого,
Як мучить вас голодомор,
І в тій державі, де живеш ти,
Куди не кинься – скрізь терор.
23.7.1999 р.

О, ЯНГЕЛ МІЙ
О, Янгел мій, Моя Принцеса,
До тебе хочу притулиться,
І в промені твого кохання –
Тобою ніжитись й гордиться.
Бо гори ці й дрімучий ліс,
Ну що вони без тебе варті?
І листя з біленьких беріз,
І дуб, який стоїть на варті?
12.8.1999 р.

САМІ ВИНУВАТІ
Не жаль, що роки пролетіли,
А жаль, що світ наш не змінивсь,
І так як був він живодером,
Так і по цей день він лишивсь.
І хоч у Космос ми злітали,
І хтось на комусь одруживсь,
Бога ж, на жаль, не розбудили,
Щоб він за бідних заступивсь.
Тому не плачу й не радію,
Дивлюсь на все спокійно я,
А що в Комуну я не вірю,
В тому заслуга не моя.
23.7.1999 р.

ЛАВКА КВІТІВ
Люблю осінню прохолоду,
Що освіжає розум мій,
І всі думки мої фільтрує
Гарячим вогнищем подій.
А в полі, як у лавці квітів,
Куди не глянеш – Божий рай!
І все ж сумую я за літом,
Як і за мною певно гай.
20.8.1999 р.

ТВОЇ ОЧІ, ЯК ВОГНИКИ
Твої очі, як вогники з ніжності,
А коли я дивлюсь на твій рот,
Так і хочеться врізать по вічності,
Щоб скоріше відкрила свій грот.
Цілувати твоє повнолуння,
І твій звабливий вічно живіт,
Як же хочеться ніжності, люди,
Коли ми починаєм старіть.
7.9.1998 р.

ДЕРМО І ТРОН
Пора пройшла надій, розваг,
І залишились тільки муки,
Бо як дермо зійде на трон
То повикручує всім руки.
Нехай не думають пани,
Що всі на світі барани,
Бо Бог все бачить і фіксує,
Як пан над бідними кепкує.
2.9.1998 р.

ЩО ТО ЗА ПТАХ?
Що то за птах, якщо без крил,
Що за гроза, якщо без грому,
І що за дівка то, скажіть,
Якщо не треба вже нікому?
Що то, скажіть, за соловей,
Якщо співати він не вміє,
Що то, скажіть, за чоловік,
Як вгледить жінку й не радіє?
Що то за жінка, ви скажіть,
В якої розуму немає,
Й не дасть вам хоч ви як просіть,
Поки у мамки не спитає.
15.9.1998 р.

У КОЖНОГО СВОЯ ДОРОГА
Для кожної істоти на землі
Є хліб і сіль, мороз і спека,
Надто сумні й веселі дні,
Свій журавель, чи свій лелека.
Своя кохана, свій бойфренд,
Своя стежинка, чи дорога,
Бо землю створено, як стенд,
Де подарунки всім від Бога.
17.8.1998 р.

В ТРАМВАЇ
У трамваї їдуть люди
Іззовні – гамлети,
Про порядність щось гутарять
Та про оперети.
А в цей час зайшов п’яничка
Й став до всіх чіпляться,
Й зупинить бояться хама,
Бо культурні, бачте.
П’яний бачить, всі "культурні",
Та більш нахабніє,
Ось уже й стару бабусю
Благим матом "гріє".
Мовчать "мудрі та культурні" –
То ж не їхня мати,
І не кліпнуть, вражі діти,
Хоч тікай із хати!
Ну а п’яний відчув волю –
Що його бояться,
І уже до тих "культурних"
Став він добираться.
Чим би скінчилась поїздка?–
Важко передбачить,
Щоб в трамваї не з’явився –
Хлопець бородатий.
Подививсь навколо сухо,
Хлопця взяв за груди,
Та як вліпить тому в вухо
Й до присутніх:
– Люди!
Я б і вам вліпив так само,
Як і цьому мужу,
Бо хіба людина чесна
Може буть байдужа?
23.5.1976 р.

ПРЕЗИДЕНТ
Він все, що міг, в народа вкрав –
Тому і Президентом став.
14.10.2000 р.

ПРЕМІЇ
Робітник у виконроба
На зборах питає:
– Чом це я тружусь, як робот,
А премій не маю?
– Інші також не гуляють,–
Той почав повчати,–
Будеш менше виступати!–
Більше будеш мати.
– Я жалітися піду
В Ради і Профради!
– Був такий... Ходив колись...
Сам тепер не радий.
29.4.1976 р.

БРИДКА ПОТВОРА
Я дививсь на тих всесильних
І кипів від злості!
Скільки раз мені хотілось
Перем’ять їм кості.
Але спробуй зачепити
Ту бридку породу,
Як поставлять вас до стінки,
Як "врага народу".
І куди ти не поткнися,
В місті чи в районі,
Скрізь одні і ті ж бандити –
І в ЦК, й в Обкомі.
29.4.1976 р.

В ЇДАЛЬНІ
– Чом горланить завїдальні,
Мов під танк попала?
Бо кухарки в неї вкрали
Те, що в них та вкрала.
5.7.1976 р.

АВТОРИТЕТНИЙ КАПЕЛЮХ
Баба діду настирливо:
– Купи капелюха.
– Чи ж тебе бува, бабусю,
Не гризнула муха?
Та ж навіщо він старому,
Щоб корів лякати?
Ще, гляди чого, й сусіди
Будуть глузувати...
Баба ж клята не здається:
– Ось візьми Гаврила,
Як нацупив теє чудо –
Став за бригадира!
А Грицько, що був їздовим,
Також капелюха
Як натяг, то попросили
Зразу головбухом!
Дід вшурупав баби хитрість,
Мов їдку коросту,
І радіє, що вже стане –
Головним колгоспу!
Цвіте баба разом з дідом,
Радіє, сміється,
– Може й нам життя віднині,
Діду, посміхнеться?
І пішли гулять під вечір
Вдвох вони до моря,
А там вітер шляпу в руки...
І поніс у гори.
Плаче баба і не може
Вже ні йти, ні сісти.
– Зачекай, ось кращий купим,
Що візьмуть – в міністри!
23.5.1976 р.

БОЖІ ЛЮДИ
Других Президентів не бачив,
Других Президентів не знав,
А тих, що зустрів я і бачив –
То краще б їх чорт всіх забрав.
20.1.1998 р.

НЕ ПЕРЕХИТРІТЬ СЕБЕ!
Я всіх люблю і всіх я поважаю,
/Куди діватись – вік такий настав/
Одних – за честь, а інших – бо кохаю,
А Василя за те, що ром достав.
Люблю за те, що всі такі ви різні,
За те, що ви довірливі і ні,
Люблю за вірність і за вашу зраду,
Бо все, що в вас – геть все є і в мені.
І може хтось вдає святого з себе
Так само як і я, коли до інших йду,
Я й тих люблю, бо в них завжди навчаюсь –
Коли до них на зустрічі іду.
Люблю за те, що впевнені, як гори,
Що кожний з них на витівки мастак,
І хоч із них ніхто не скаже правди,
Та мов качки горлатимуть: так-так.
І хоч вони жорстокі й недоступні –
Люблю й таких, бо учать не дрімать,
А реготіть, як плачуть всі на кутні,
Які себе не вміють захищать.
Бо якби всі були ми однакові –
Я б не пізнав ні болю, ні тривог,
Не знав би я ні зради, ні любові,
Бо я б не знав, де дідько, а де Бог.
І ворогів також я поважаю –
Відвертих, чесних з ріжками і без,
Бо злість і мудрість я від них черпаю,
І силу вижить я беру в них теж.
Така вона, як бачите, людина,
Усе в ній є: і радість, і журба.
І не шукайте іншу ви людину,
Бо іншою ніколи не була.
А якщо десь і є така людина –
До нас прийде десь років через сто,
Коли на всіх уродять мандарини,
І зникне страх з планети, СНІД і зло.
24.5.1976 р.

РОБИ ДОБРО
Роби ти людям, друже милий,
Те, що б хотів – тобі робили.
25.5.2003 р.

НЕ ЛЮБЛЮ ОБЕРЕЖНИХ
Не люблю обережних,
Бо в їх душах застій,
І розводять грибки лиш
У державі моїй.
Не люблю обережних,
Бо настільки нудні,
Ніби білі поганки,
Що зігнулись на пні.
Не люблю обережних,
Бо завжди ті тремтять,
Варт на їх всього лише
Тільки руку піднять.
19.10.1988 р.

ПРОФЕСІЙНА ЦІННІСТЬ
Чом горланить комендантша,
Ніби недобита,
Ніби браги напилася,
Як свиня з корита?
Посміхнулася крізь зуби
Та нечиста сила:
– Якби я кричать не вміла –
Чи ж я б тут робила?
29.12.1976 р.

ПОЕТУ
Якщо ти хочеш вічно жить,
Перше за все – навчись любить,
І там, де шепчуть явори,
Присядь, з людьми поговори.
Піди по чергах поштовхайся,
Й хоч раз у когось закохайся,
А потім вже бери перо
Й пиши хоча б і про Дніпро.
Ну що ти зможеш написать,
Якщо ти з хати не виходиш?
Де пси оберігають сад
В якому ти "щедеври" твориш?
19.11.1988 р.

П’ЯНИЙ ПІД ВЕРБОЮ
Стогне п’яний під вербою,
Як глухий тетеря,
Б’є по стовбуру руками,
Щоб відкрились двері.
– Відчиніть, такі-сякії,
Ах ви ж крокодили!
Що ж я вам зробив погане,
Що мене закрили?
12.6.1976 р.

ДОВІДКА ДЛЯ ДОВІДКИ
Раз пішов я у лікарню
Лікарняний лист закрить,
Там блондиночка-сестричка
Нафарбована сидить.
Повеліла паспорт дати.
– На прописці,– я в отвіт.
– Значить, довідку такую
З РоВеДе ви принесіть.
Я побіг у відділ кадрів
Й довідку прохаю,
Завкадрами все вислухав
І відповідає:
– Щоб в лікарню написати
Ми могли ту справку,
Хай з лікарні нам напишуть,
Що їм треба справка.
11.6.1976 р.

В ЧЕРЗІ ЗА РИБОЮ...
В лавці черга за лящами
Десь кілометрова,
Та ще й риба – дрібна-дрібна,
Як в скирді полова.
Інваліди йдуть та йдуть все
І нема відбою:
– От за що ми воювали,
Братику, з тобою!
4.7.1976 р.

СКІЛЬКИ БУДЕ М’ЯСА?
– Скільки знаю, у нас м’яса
Було як картоплі,–
Говорив Петру товариш,
Тешучи голоблі.
– Почекай, ось незабаром
Пакт підпишем з Марсом –
То й картоплі буде стільки,
Як сьогодні м’яса!
16.7.1976 р.

САМОЗВАНЦІ
Відмирають на Вкраїні,
/Чи то постаріли/
Слова божі: сало, м’ясо,
Ковбаса, кефіри.
Чи то люди, вибачайте,
В нас недобачають?
Чи ті люди, що працюють,
Грошенят не мають?
Вже з держави й те зникає,
Чим земля гордилась.
І ніхто не скаже, звідки
Горе те звалилось.
Де взялись ті хитрожопі
Кравчуки та Кучми,
Що народ загнали в жопу
Аж по самі ручки.
Ось яка вона в нас влада –
Властні самозванці,
Та бодай би трясли її
В вечері і вранці!
19.2.1998 р.

ЗАДЕКЛАРУЙТЕ ДОХОДИ!
Бомжі, каліки й жебраки,
Задекларуйте всі доходи,
Бо тільки ваші п’ятаки
Вкраїну-матінку відродять.
18.2.1998 р.

ДЕРЖАВА І ГЕНЕРАЛИ
Як хочеш мать доход, державо,
То думай не про генералів.
Бо генерали хоч і браві,
Та рвуть із рота, як шакали.
Бо так ніхто, як генерали,
Ще наш народ не грабували.
18.2.1998 р.

СУХОМЛИНСЬКОМУ
За які такі заслуги
Все найкраще – дітям?
А у що ж тоді накажеш
Всіх старців одіти?
А куди ж бабусь, дідусів
Їх куди дівати?
Чи ж коли стара людина –
Можна і... списати?!
То ж й не дивно, що вже діти
Теж "тямущі" стали,
Щоб могли, то батька й матір,
Певно б, закопали.
Отож, мої добрі люди,
Про це пам’ятайте,
Не балуйте діток своїх
А добру навчайте.
Щоб могли за честь, за друга,
Гідно постояти,
А не як побачать гуся –
То в кущі втікати!
Дай відчуть своїй дитині
Радість вечоринки,
А би він відповідати
Міг за свої вчинки.
Дай ти їм пройти ту школу,
Сам яку проходив,
Щоб до всього так же само,
Як і ти, доходив.
Щоб коли стареньким станеш,
Не вмивавсь сльозою,
Що при дітках і при внуках
Став ти сиротою.
10.2.1998 р.

ФІЛОСОФИ
Не всі бородаті – філософи,
Й не всі ті що пишуть – поети,
А на душі пахне осінню,
О, молодість, де ти, де ти?
8.2.1998 р.

РОЗДЯГАЮТЬСЯ БЕРЕЗКИ
Роздягаються березки,
Роздягаються дуби,
Всі готуються завчасно
До веселої зими.
Ось роздівсь вже клен і ясен,
Та вербички все тремтять,
Перший раз стрічають зиму,
І бояться, і... хотять.
26.9.1999 р.- 23.10.1999 р.

ЩОБ ЛЮБИЛО НАЧАЛЬСТВО
Якщо хочеш в нашім світі
Ти приматом жить –
То, звичайно, ти повинен
Менше говорить.
Бо воно – начальство наше –
Як тобі сказать –
Любить, аби ми, як риба
Всі могли мовчать.
Друге правило утям ти:
Шеф завжди правий,
Будь він тричі божевільний
І як пень тупий.
Ну а третє, пам’ятаєш,
Як казав Цушко,
Що якщо не Президент ти,
Значить ти – ніхто.
3.2.1999 р.-13.7.2009 р.

ЛЮБИ ЛЮДЕЙ!
Краще вже усіх любити,
Ніж на всіх кричать,
Щоб тебе могли й підлеглі
Навіть величать.
3.2.1999 р.

НІКОЛИ НЕ ЗАГАДУЙ
Ким би ти не став би,
Як би не жилось,
Ніколи не загадуй,
Як хочеш, щоб збулось.
3.2.1999 р.

ДЕПУТАТ
Він доступний, як повія,
І слизький, немов слимак,
Від якого стервом віє;
І на вигадки мастак.
Їх зненацька не застанеш,
Пальця в рот їм не клади,
Бо відкусить того пальця –
Аж до самої... туди.
Їх зненацька не застанеш,
В них язик, як помело,
І обкрутить вас усіх він,
Не зарадить і село.
6.9.1998 р.

МОЯ ДУША
Моя душа, немов веселка,
А працьовита, як бджола,
І хоч ще поки не поет я,
Але здається – вже пора.
21.10.1998 р.

РЕКОРДСМЕН
В нас повії владу учать,
Як потрібно всім давать:
В яку дирку й скільки зразу
Можна їм сосисок пхать.
Ну а "Факти", чи не бридко?–
Переплюнули вже всіх:
Хто кого і скільки трахнув,
Й скільки зразу було їх?
Вже жінки, мов сучки стали,
Як же не любити їх?
В кого більший, в кого менший –
Всі все знають і про всіх.
Та, мабуть, усі рекорди
В нас побив би наш ЦК,
Аби виставили хрена
На Вкраїні Кравчука.
От до чого довели нас,
Дякувать прагматику,
Що люба за бакси гола
Пройде й по Хрещатику.
Що воно за світ віднині?
Маєш гроші, значить – пан,
А не маєш – будь хоч геній,
Сядь і соплі жуй, баран.
2.9.1998 р.

ОЦЕ ТАК ЕКОНОМІЯ!
– Вип’єм, хлопці, за начальство,–
Мовив злодій Сава, –
Що ми маємо горілку,
Й до горілки сало.
– А чому б пак за начальство? –
Ті заверещали...
– А тому, що копу світло
Вимкнуть наказало.
Бо якби горіли лампи,–
Буркнув той Григору,–
Як би ми тоді залізли
З вами у комору?
11.12.1988 р.

ТАКІ ПОРЯДКИ
Робітник у виконроба
Розчину прохає,
Треба десь йому з відро –
Ванна протікає.
– Ні не можу! – хоч убий,
Хтось побачить – клямка! –
Мовив тому виконроб
І губами плямка.
– Як не можна? – робітник
Аж скипів від гніву,–
Жартувати ти жартуй,
Тільки май же міру!
Та у вас же кожен день
Пропадають гори,–
Виконробу робітник
Сипонув докори.
– Так – то так воно, браток,
Тільки, що ти вдієш?
В нас хай краще пропаде –
А давать не смієш.
23.11.1976 р.

БРАК
Чому люди в нас робочі
Так часто бідують?
Бо як якісно щось зроблять –
Річ ту експортують.
А тому, що брак гоню я –
Вибачайте, друзі –
Бо ото тільки і всього
Лишиться в Союзі.
17.11.1976 р.

КРАСИВИЙ ЧОРТИК...
Там, де явір із вербою біля річки шелестів,
То знущався наді мною білий чортик, як хотів,
Ну а я, пробачте, дурню, цілий вечір ще й радів,
Що красивого, нарешті, в полі чортика зустрів.
7.6.1999 р.

ТИМ, ЩО НА ОЛІМПІ
Я в тонкощах політиків не знаюсь,
Й мені на те усе начхать,
Мені дай хліба і видовищ
І щоб було кого кохать.
Робітникові трон не треба,
Його не вабить і портфель,
Йому дай кельму і лопату
І він – як справжній Рафаель.
Йому потрібна воля, праця,
Колиска, жінка і дитя,
Бо в них своє він бачить щастя,
Бо вдача вже його така.
І не повірю я ніколи,
Що є країна... Де шукать,
Що хочеться робітникові
Десь з-за бандитів помирать?
Ті, хто на троні – всі бандити
І це усі повинні знать,
Тому ото вас і питаю:
–Скажіть, за кого воювать?
Невже оті, що там, на троні,
Там є хоча б один святий?
Їм всім давай якбільше крові!
Бо він, як бачте, не простий
Війна політикам потрібна,
Щоб нас в покорі всіх тримать,
І шельмувать не заважали
І нами нас же і лякать.
Бо якщо сам ти вб’єш бандита,
То ти – ізгой,
А як з наказу Президента,
То ти – Герой.
І не повірю я ніколи,
Що люди хочуть убивать,
Це не під стать робітникові –
І це усі повинні знать!
30.3.1978 р.

В ПРОЦЕДУРНІЙ
Шепотілись хворі жваво
Там, де процедури,
Мов, сьогодні на обід
Будуть хворим кури.
Хтось із гурту засміявся
Скільки мав він сили:
– Їх ще з ночі між собою
Сестри поділили.
Хтось горланить:
– Караул!
І гукає Светку:
– Йди ставай у караул
Щоб дали котлетку.
30.3.1978 р.

МІСЯЦЬ В СТАВОЧКУ
Іду, дивлюся, як в ставочку
Зірки купаються ясні,
А з ними Місяць, ніби квочка,
Щось їм нашіптує на дні.
3.4.1978 р.

НЕМА РІВНІ
Я знаю, ти – вірна і знаю – кохаєш,
Та тільки кого – і сама ти не знаєш,
Проте, твої очі завжди неспокійні,
Бо в світі ніяк не знайдеш собі рівні.
3.4.1978 р.

ЗА ЩО ДАЮТЬ ПРЕМІЇ?
За горду, друзі, чесну вдачу,
Вже сорок років з лишнім плачу,
А спритним, що кричать"Ура!" –
Квартири, премії, моря.
27.5.1978 р.

ЗА ЩО ГРОШІ?
В нас продукти – скільки знаю –
Не дорожчі й грама,
А якщо вони й дорожчі –
Винна в тім реклама.
Ось, наприклад, на "Московську"
Хтось навісить "Віски",
І тоді плати за пляшку
Вже не три, а вісім.
А якщо на ту гидоту
Вчеплять ще й прикраси,
То платить тоді прийдеться
Й ще більше в два рази.
Ми раніше ображались:
Дорого,мов, страшно,
Ну а зараз платим більше
І не знаєм, за що?
24.12.1976 р.

СЛУЖИ ІСТИНІ
– Як хочеш, брате, хамом стать,
То вчись начальству догоджать,
Бо той, хто хоче гідно жить,
Не зможе згорбленим ходить.
Хоч в нас начальство тих цінує –
Хто перед ним, як вуж, плазує.
27.5.1978 р.

ЖИТТЯ НЕСКІНЧЕННЕ
– Навіщо вам, – питають люди,–
Такий великий треба дім?
Адже старий ви вже занадто
Й до смерті може днів із сім.
І відповів мені чемненько
На те запитання дідок:
– Життя в людини безкінечне –
Як має внуків і діток.
7.7.1989 р.

ЯБЛУНЬКА
– О, яблунько, голубонько моя,
Чому ж ти стільки років не квітуєш?
Всього десь рік тебе не бачив я –
А ти уже мене мов і не чуєш.
Чи ж я тебе колись не поливав,
Чи ж я тебе,голубонько, не пестив,
Чи ж Сонечко від тебе закривав,
Чи ж стовбур не підбілював щовесни?
– Ну як же я, скажи, могла цвісти,
І як могла в садку я красуватись,
Якщо мене замучили вітри
Оті, що дмуть з завода "Хімікати"?
Якби на тебе, замість АШ ДВА О
Та дустом сипонули з хлорофосом,
Хотіла б чуть я, щоб ти говорив
І як би ти крутив своїм розкішним носом?
Аби тебе, як гуся, кожен день
Поїли аміачною водою,
Хотіла б бачить, як би ти розцвів
І що б тоді було, скажи, з тобою?
29.4.1988 р.

ГАЮ МІЙ ЗЕЛЕНИЙ!
Похилилась вітами
На траву верба,
Ніби моя туга,
Як моя журба.
Гаю мій зелений,
Братику мій милий,
Підкажи, порадь мені,
Чому не щасливий?
Чому мене матінка
З дому відпустила –
Як у мене зовсім ще
Неокріпли крила?
Чом про Робін Гуда
Й досі ще співаю,
Ніби Кармелюків
В нас своїх немає?
13.9.1978 р.

А ЦЕХ КОПТИТЬ
І знов почався Новий рік,
І все так само, як торік,
І знов цехи заверещали,
Немов розлючені шакали!
Клянеться щиро бригадир,
Що він за дружбу і за мир,
І знову той же голова
Нам обіця все ті ж права.
А цех коптить, як і коптив.
Кому із них душа болить,
Навіщо розум їм "сушить",
Як є що їсти і що пить?
Вони ж живуть поза законом –
Їм привезуть все з-за кордону,
А ти ковтай ті гербіциди,
Як хочеш, брате," довго" жити!
Їм би путівку в Магадан –
А він вибрикує, як пан.
О, розмахнувсь "пенсіонер" –
На все вікно кондиціонер.
Скажи йому про комунізм –
Так він же перший тебе з’їсть.
Всі знають: треба щось робить,
А що? Бояться говорить...
Так що тримайсь, робочий клас,
Надії тільки всі на вас!
Бо ці гнилі інтелігенти –
Вони неначе інтервенти.
На їх мораль людська не діє,
Такі вони в нас добродії!
3.1.1989 р.

НАВІЩО ДРУЖИНА?
Сиджу і міркую:
– Нащо мені мак,
Навіщо дружина,
Як можна і так?!
1.9.1989 р.

ТРАНСПАРАНТИ
Я хочу відпочить
Від тих крикливих гасел,
Щоб поруч ти була
І тьохкав соловей,
І зорі в небесах
Ніколи щоб не гасли,
Під шум цикад
І блиск твоїх очей.
З тобою хочу буть
І слухать голос неба
З твоїх грудей
І шепотіть:
– Люблю!
О, як мені
Набридли транспаранти,
І крики
Помираючих в гаю.
Я хочу пить любов
З очей твоїх блакитних,
А ти весь час:
– Я хочу відпочить,
А вже до нас
Повзе по скронях старість,
Коли ж, скажи,
Ми будемо вже жить?
О, як мені
Набридли транспаранти,
Щось на зразок:
– "Дайош Отчізнє БАМ!"
А завтра
Ненажерливі куранти
Вже новий план
Напишуть дурням-нам.
15.1.1989 р.

НА ХРЕЩАТИКУ
У Чорнобилі біда,
На Хрещатику – ура!
Та кому ж кричить – ура!
Ця доросла дітвора?
1.5.1989 р.

БАТЬКІВ ЗАПОВІТ
Мені завжди чомусь здавалось –
То Бог зі мною гомонить,
Коли гуде ночами поле,
І вітер струнами бренить.
Як підступає з поля казка –
Зірки притомлені мовчать,
Бо хочуть всі, немов підслухать,
Про що ж ми будем розмовлять.
І Місяць в полі, як найстарший,
Поглянув десь з-за хмар на світ,
І, ніби мій старенький батько,
Всім побажав щасливих літ.
Згадав про батька і заплакав:
Життя було на волоску,
А він іще про бджілок думав
І посміхавсь до них в садку.
Й весь час прохав мене:
– Синочку!
Мій час пройшов, а ти живи,
Та про комах цих надзвичайних
Прошу тебе, ти напиши.
Комаха ця – свята від роду,
І людям створена служить,
Сам Бог її створив для того,
Щоб вчились ми, як треба жить.
Так, так! Я, друзі, не обмовивсь,
Що тут багато говорить?
І ще щоб нас вона навчила,
Як треба край свій боронить.
23.6.1989 р.

ЗАКОН І БЕЗЗАКОННЯ
Для селян і для робочих –
В них свої закони, хлопці.
Жаль, що в цю статтю не входять
Ті, хто ці закони творять.
Бо щоб бідні люди знали,
Що там твориться в Кремлі –
То давно б його рознесли,
Щоб не мучив він землі.
7.7.1989 р.

ЛЕТЯТЬ ЖУРАВЛІ
Летять журавлі над полями,
Торкаючись крилами зір,
Все ж зорі лишаються з нами –
А птахи летять в бездну гір.
Журливо на серці і млісно,
І хочеться вслід закричать:
Невже на Вкраїні вам тісно
І простору мало співать?
І білі журавки по зову
Курликнули нам за Десну:
– Ми летимо, щоб вам знову
На крилах принести весну.
17.11.1978 р.

МАТИ – МАЧУХА
Хто, скажи, в любов твою повірить,
І в люб’язний материнський світ,
Як діток своїх ти обкрадала,
Скільки я тебе вже знаю літ?
І від них завжди ховала правду:
Там не стань, а з тим не говори,
І по тюрмах їх селила справно,
Щоб жили, як їм накажеш ти.
Та зате всіх інших ти любила
І для них готовила обід,
А своїх світ за очі гонила,
Щоб вони забули про свій рід.
Я ж від них парканів не мурую
Й від чужих також не горожусь,
Бо їх болі як свої я чую
Й ними я гордився і горжусь.
Бо їх вчу я Неньку захищати,
А не всім служити, як верблюд
За гнилі консерви й шоколади –
Що із звалищ дурневі дадуть.
А тому і вчу, щоб знали мову,
Щоб своїх любили солов’їв,
І щоб посміхались нам діброви,
Так як Сонце в полі до гаїв.
2.9.1989 р.

ПОСМІХАЙСЯ І РАДІЙ!
Вийшов з дому, а назустріч
Йде сусідонька сумна,
Й так на мене жалюгідно
Подивилася вона,
Що не зміг пройти я мовчки
І сказав сусідці тій:
– Хочеш жить красиво й довго –
Посміхайся і радій.
– Як же можу я радіти, –
Та мені відповіла,–
Як у мене босі діти,
А на дворіі вже зима?
24.6.1989 р.

ТРУДОВИКИ
Колись від старості вмирали,
А зараз кажуть – від нудьги,
Бо хлопці навіть не дивились,
Кого вони у дім тягли.
Їм би ще жити й плуг тягати,
І це сьогодні знають – факт:
В одного сифиліс від праці,
В Петра від "трипера" – інфаркт.
Видно, немало потрудились
Ті славнозвісні бугаї,
Які на всіх підряд стрибали,
Коли шепталися гаї.
Видно, немало ті "трудились"
І повторяли знов і знов,
Бо якби менше ті трудились –
Не погубила б їх любов.
20.8.1989 р.

ЯКЩО ЛЮБИШ ВОЛЮ
Не заглядай в чужий ти двір,
Бо житимеш, як в клітці звір.
27.1.2003 р.

СУЦІЛЬНИЙ КРИМІНАЛ
Ви тільки лише придивіться,
Хто більше всіх у нас краде?
Невже хтось є, що може думать,
Що той, хто сіє і гребе?
А всі міністри, депутати –
То всі нещасні, всі бомжі,
Адже без дачі, без квартири –
Аж плакать хочеться мені!
А Президент розводить руки,
Оклад іще їм підніма,
А хто працює, як бульдозер.
Усім – зима, зима й зима.
Та це ж хіба, скажіть, не здирство?
Хіба це не голодомор?
Казать одне, робити інше –
Зробить так може тільки вор.
Та ви погляньте на ті ручки,
Та то ж – суцільний кримінал,
Бо хто ж довів людей до ручки,
Якщо не цей професіонал?
А люди де? Мовчать, телята,
Мовчить наш робітничий клас,
Тому кліщі оті пихаті
І смокчуть все, що можуть, з нас.
Усе гребуть, бо все їм мало,
А на народ їм всім – начхать,
А ви питаєте:
– Де сало,
Й чому заводи в нас стоять?
І ластівки не принесуть весни,
Як вкриють небо яструби.
8.9.1989 р. -2006 р

ХТО ТАКИЙ КОМУНІСТ?
– Хто такий комуніст?
– Це той, хто плодив підхалимів,
Це той, хто в невинних стріляв,
І з хижого лютого звіра –
Себе під ягня маскував.
10.91989 р.

ВІСЛЮКИ
Наказав Віслюк маститий
Іншому за чаєм
Щуку кинути у став,
Бо лини дрімають.
А десь через десяток літ –
Вже новий шеф і новий звіт:
–Потрібно Щуку в інший став,
Щоб і Карасик не дрімав.
–А як же бути із линами?
–А хіба є ще ті між нами?
Хто ж вам накаже Щупака,
Як в нього в главку є рука?
З ставка лини десь всі зникають,
А Щуку в чині піднімають.
20.2.1989 р.

ЩО СТАЛОСЬ ІЗ СВІТОМ?
Життя – мов затяжні дощі,
Хоч вся Планета молиться,
Що стало з світом? Поясніть,
Чому усе вже колеться?
І де вона – ота струна,
І де та біль кінчається?
Де ниточка, що держить світ,
Як той перевертається.
Здається, й ліс вже відшумів,
І річка заспокоїлась,
Ну а душа, як взимку гай,
Немов щось з нею скоїлось.
І хоч навколо йде весна,
Що по полях волочиться,
Та жити радощів нема,
І помирать… не хочеться.
3.3.1998 р.

ЧАС ВЖЕ БРАТИ МІТЛУ
Покажіть ви на всю Україну,
Як поети, селяни живуть,
Ті, що орють, що сіють, що віють,
І державу свою бережуть.
Як живуть, як вони процвітають,
Без штанів, без костюмів, пальто,
Та зате, ніби привиди всюди –
Стіморол, шоколад, доміно.
А де ж наше українське сало,
Де ж подівся дешевий наш хліб,
Де ж поділась картопля й цибуля
По ціні ще недавніх тих літ?
Хай тоді були голод й розруха,
Хай тоді була в світі війна,
Але наша сьогоднішня влада
Шкоди більше всього принесла.
Тож навіщо потрібні ці слуги?,
Кому служать ці важні пани?
Чи ж не варт вже цю погань мітлою,
Щоб й синам заказали вони.
Та погляньте на їхні ви писки,
Сала більше вже, як в кабана,
А народ розгубивсь і не пискне,
Мов народу і зовсім нема.
Над державою круки літають,
По державі гадюки повзуть,
А народ все чогось вижидає
І його майже зовсім не чуть.
Сплять усі, ніби сном лотаргічним.
Боже милий! Хто ж їх так приспав?
Всі немов не свої, а пришельці,
Щоб проснувсь і себе б не впізнав.
Так привик вже народ наш до сплячки,
Що і хлібом його не корми,
І хоч ти вже довби його в жопу,
А він буде кричать, що святий.
Від горілки всі вимокли клітки,
Це держава уміє робить!
І до цього людей приучає,
Треба ж їх хоч чим-небуть кормить.
А ті п’ють, а ті п’ють, в дурня грають,
А пани на весь світ реготять,
Україну мою розкрадають,
То ж чи можна ще й далі мовчать?
А якби ветчина і ковбаси
Стали втроє дешевші, ніж є,
Ми б тоді всі пили за Вкраїну,
За здоров’я твоє і моє.
А якби подешевшало сало,
Не кажу вже про м’ясо і мед,
Я б прославив вождів і державу,
Як науку колись Архімед.
І до чого ми вже докотились,
Та до цього народ, видно, звик,
Бо чим більше його обкрадають,
Тим охотніше йде на шашлик.
От тому буть не можу спокійним
І вдавать, що я зовсім сліпий!
О, народе, ти пий, пий горілку,
Тільки ж розум ти свій не пропий!
Наші люди привикли до крику,
Це як пісня для них перед сном,
Головне аби чарочку випить,
Або душу поніжить вином.
Він стогнав і в минулім столітті,
Він стогнав і в античні часи,
І хоч він не стояв на узбіччі,
Та з дівчаток знімали труси.
А всі гітлери, сталіни, каїни,
Це як Щука, щоб Лин не дрімав,
Тож, народе, прошу, просипайся,
Бо здається, що час вже настав.
19.2.1998 р.

КОЛИ ГОРМОНИ НАПИРАЮТЬ
Як жінка файна – то удача,
Навіть, якщо вона й ледача.
Коли гормони підпирають,
Тоді про вроду не питають.
10.11.2008 р.

ПРО СІМЕЙНЕ ШАСТЯ
Присв’ячую всім трудівницям світу
Жіночко-голубонько моя,
Неспокійна вічна трудівнице,
Поклади свій шпатель на "козла",
Низько тобі хочу поклониться.
За оті автографи життя,
Що даруєш людям, ніби долю,
За твої жіночі почуття,
Що горять калиною у полі.
Кожен день на хвилях красоти
Пишеш ти будинками сонети,
Та нажаль, що про таких як ти
Не завжди писать хотять поети.
Не зупинить майстер, як колись,
Не гукне начальство відпочити,
І міністр не скаже:
– Зупинись,
Ну навіщо і куди спішити?
Зробиш більше – новий план дадуть,
І ще більшу норму, як сьогодні,
То ж чи варт на погань спину гнуть,
За які такі гріхи господні?
За які такі гріхи, скажіть,
Протяги колючками шпигають?
Лізе взимку в пазуху мороз
І сніжинки душу освіжають.
А в газетах наших і в кіно,
Що в державі працю величають...
Чому б ні, не стань ти працювать –
То пани геть всі повимирають.
Дуже вже багато в нас тих слуг,
Можна було б й греблю загатити,
А який оптимістичний дух,
І хотять братки ще краще жити.
Ну а ти гони все та давай!
А конвеєр крутить, ніяк чхнути,
А захочеш в туалет сходить –
Мусиш до начальника звернутись.
От тому, кохана, не хапайсь,
Ні не варто з сили вибиватись,
І мене, голубонько, не лай,
Що не міг тобою любуватись.
І завжди, рідненька, пам’ятай,
Що сім’я від посмішки щаслива,
А тому хоч трішки залишай
Ти і їй тепла свого і сили.
І ніколи ти не забувай,
Бджілочко моя ти працьовита,
Що роботи непочатий край,
А сім’я тоді буде щаслива,
Як у тебе буде в серці май,
І для неї лишаться ще сили.
7.7.1981 р.

ЗНІМІТЬ ОРДЕНИ, СОЛДАФОНИ!
Зніміть ордени, "ветерани"–
Символ гніву і образ,
В них я бачу біль і рани,
Гори трупів в різний час.
Як зіщулившись в хатині,
Голосила дітвора,
Ну а ти катам-убивцям
Все вигукував – ура!
Познімайте ви медалі –
Символ всіх людських підлот,
Бо і мертві вже піднялись
Захищати свій народ.
Бо як бачу я медалі,
Що звисають в вас з грудей,
Бачу сльози і печалі
Всіх знедолених людей.
І відмовтесь ви від пенсій,
І віддайте дачі тим,
Кого ще не встигли вбити –
Інвалідам і старим.
А тепер сказати хочу
Ось що я тобі, народ:
– Той, хто більш тебе гвалтує,
В того більше й нагород.
10.9.1989 р.

ПРО ХЛІБ ТА ГРАФОМАНІВ
"Поету" В. Юхимовичу
Пишуть всі про хліб та колосочки,
Про ліси зелені запашні,
Про дівочі стегна та пупочки,
Працю величаючи і ні.
Всі ми вмієм гарно говорити
Про любов до праці трударя,
Та на жаль не вміємо цінити,
Бо землі не знаєм букваря.
Й чи багато тих інтелігентних,
Хто так "щиро" любить праці дзвін,
Чи хоч раз спецівку із брезенту
Одягнув просмаленую він?
Чи ходив по зоряному полю?
Чи хоч знає, що таке роса?
Як стерня у ноги людям коле,
І які над полем небеса.
Що він знає про життя, про працю?
Про отих замучених людей,
Тих, що влітку з чотирьох вже ранку
Дома не знайдете ви ніде.
То ж чому замовкли всі, як риба?
Хто про хліб вам право дав писать?
Хліб привик до чорних рук і роби,
До дощів, до скрипу коліщат.
Я сьогодні проти вас ополчивсь,
І щасливий тим, що жив Тарас.
Що б ми знали про поля, про землю,
Якби тільки друкували вас.
І не вам, у кого білі руки,
Хто боїться пилу й саранчі
Говорить про хліборобські муки,
Краще пий, поете, і мовчи.
Тільки знай, що хліб – то скарб безцінний,
Мало там романтики, прости.
То безсонні ночі хліборобські
Стеблами у полі проросли.
26.5.1976 р.

НЕ ПНИСЬ
Коли несеш свій хрест – не пнись,
Однаково прийдеш кудись.
25.5.2003 р.

ОЛІГАРХИ І СМІТТЯ
В нас сміються з німців,
І сміються з турків,
Ніби ті дурненькі,
Ну а ми святі,
Але де знайдете
Ви ще більших дурнів,
Ніж у нас, пробачте,
На моїй землі?
Де, скажіть, знайдете
Хоч в одній державі
Пластикові пляшки
Чи якісь кульки?
А у нас всі ріки
Ними перекриті,
Що і не проїхать
Вже і не пройти.
А у нас, де глянеш,
Так як гай – так смітник,
Вить охота вовком –
Свинство, де не глянь.
Ну а олігархам –
Їм на все начхати,
Так ото й судіть ви,
Хто ж насправді дрянь.
1.7.2009 р.

СУСІДУ
Я думав, що ти просто дурень,
А ти до всього ще й нудний,
Видно, в дитинстві падав з печі,
І те, чим мислять, – все відбив.
Видно, тебе добру не вчили,
А тільки стукать й ображать,
А нас учили стукачів всіх,
Немов паскудників, вбивать.
Ти ніби та базарна баба,
Яку і хлібом не годуй,
Їй дай лише когось обмазать,
Поки їй в рот не всунеш... буй.
1.7.2009 р.

ПОБАЗАРУВАВ
Якось я поїхав в Київ
Побазарувать,
А людей у місті стільки –
Не проїхать, ані стать.
Як поглянув, що почому,
На той світ,
Хочте вірте чи не вірте –
Я схопився за живіт.
Закружилось в голові вже
Від тих цін,
От що робить Президент наш
І кабмін.
А верстат штампує гроші –
Живодер,
Бо вже гроші ті дешевші
Від шпалер.
Всі стояли розважались –
Хто як міг,
Але я валивсь відверто
Просто з ніг.
А верстат штампує гроші –
Живодер,
Хоч ті гроші вже дешевші
Від шпалер.
Щоб були ми не жидами,
Та щоб не хохлами,
То давно б в державі нашій
Всі були б панами.
А то одні шибко гнуться,
Інші гоноряться,
А евреї й українці
Вже й жидів бояться.
Маруся ти Маруся –
Рожевий мій букет,
Що з тобою сталось
Від тюльки і котлет.
4.10. – 1.7.1998 р.

А ВІЗЬМІТЬ ПЕНСІОНЕРІВ:
За те, що мовчали,
То і їх, як білу гуску,
Братки общіпали.
Чи за їхню рабську працю,
Чи за їх порядність?
Що не можуть постояти
За національність!
30.7.1998 р.

ПАНУ ЖИРИНОВСЬКОМУ
Жириновський так, як Цезар:
Дайте ви йому права,
Перетрахає жінок всіх,
Будь то дівка чи вдова.
Кинув би і Кремль, і Думу –
Дідько б все оте побрав –
І упевнений, що в яслях
Сам би нянечкою став.
Адже, як колись казав він,
Діткам досить й п’ять хвилин;
То ж спілкуються хай з батьком
Всі по телеку з картин.
Тож чому б вже і сьогодні
Не почать експеремент,
Поки в нього часу більше
Й поки ще не Президент.
Був би з нього добрий батько,
Що вже там і говорить,
Бо хвилину для дитини
Міг би в місяць приділить.
Й чхать би він хотів на Думу
І на Путіна давно.
Головне, щоб Жириновських
Більше отприсків було.
20.9.1998 р.

КОХАЙТЕСЯ!
Кохайтесь всі! Ви того варті,
Мій друг для вас завжди на варті.
16.1.2008 р.

НАТАЛІЇ ВІТРЕНКО
А Наталія Вітренко –
Посади її на трон –
Буде пушками палити
На усіх з усіх вікон.
Як же ти тоді до неї
Зможеш підступитися,
Як не вміє та нічого
Окрім, як сваритися..
20.9.1998 р.

НЕВТОМНИЙ ПРАЦІВНИК
Хто вміє брехать – той жирує,
А той, хто невміє – сопе,
Тому з двох один голодує,
А інший – під себе гребе.
Гребе і не томиться, бидло,
Й не лопне ніяк той хом'як.
Такий Президент наш і спікер,
Такий і директор Кузьмяк.
У всіх них один Бог – це гроші,
У всіх них мораль – це брехня.
І я не здивуюсь, як в крісло
Усядеться й більша Свиня.
Я знаю, у чім вина бідних,
В яких ні кола, ні двора,
Щоб менше кричали придурки
Червоній меншині "ура".
Тому що за правду і віру
Готові віддати життя.
Так що ж це воно за держава,
Де править людьми сатана?
Та що ж це воно в нас за люди,
Що вічно лякає їх грім?
Зате у нас вільна держава
І є вже свій прапор і гімн.
24.11.1998 р.

ГЕРАКЛ
Хто в нас самий язикатий,
Наглий, дужий і багатий,
Знає, що кому сказать?
Це – народний депутат.
Він спортивний і активний,
Руки, плечі – ну – Геракл,
Що люба вам молоденька
Буде й Богу ще молиться,
Щоб себе йому віддать!
20.2.1998 р.

ТИ МОЖЕШ РОЗУМ ВБИТЬ!
Колись я шефу говорив:
– Ти можеш розум вбить,
Але не вб’єш уже ту думку,
Що розум встиг той породить.
28.1.1998 р.

НАРОД БІДУЄ?
Хто сказав, що наш народ
Стогне і бідує?
То погляньте, які вілли
Він уже будує!
Хто сказав, що Президент наш
Ворог України?
А хіба ми не такого
Разом всі хотіли?
Хто сказав, нема в нас м’яса
Чи нема сметани?
Може б те народ й побачив,
Щоб не був він – п’яний?
23.2.1998 р.

Я НЕ СУДДЯ
Я не суддя. Я – коментатор,
А сама вперта річ, то – фактор.
18.4.2004 р.

МАЛІ ДВЕРІ
Скількох жінок я пам’ятаю,
В них бачив пристрасть і любов,
Але куди все те зникало,
Як охолоджувалась кров?
Чом та ставала, мов мегера –
Не підійти, не підступить,
Чи то малі ставали двері,
Чи розучилися ходить?
І звідки в них та злість і піна,
І звідки з рота чорнота?
Чому замовкла мандаліна,
Чому мовчить її душа?
Звідки в жінок та вічна сила,
Що тягне всіх нас, як магніт,
Що варт на неї лише глянуть –
І перед вами інший світ.
27.10.1998 р.

ТАКА ПОРОДА
От народ вже так народ,
Палець не клади у рот...
А як вмаже ще чарчину –
Все йому тоді до спини.
І хай дощ весь день шумить,
Вам його не розбудить.
Чи то він дурний від роду,
Чи така його порода?
19.6.1998 р.

ХТО КОГО ЦІЛУЄ?
Зараз світ мене дивує
Чи то я дивую світ,
Хто кого й куди цілує –
Й скільки раз за день, за ніч?
20.9.1998 р.

НА РОЗДОРІЖЖІ
В цьому світі всі ми, ніби кляті,
Ніби хтось над нами насміявсь,
Щоб були в нас бідні і багаті,
І багатий з бідного сміявсь.
Й слово те, що нарекли в нас паном,
Істини людської мало в нім,
Бо воно межує більше з хамом,
Так, як в небі блискавка і грім.
А тому життя – це та ж дорога,
По якій ідемо я і ти,
Зліва лікоть відчуваєм Бога,
А праворуч лікоть сатани.
Гарно як. Про що вже й говорити,
Де вже тут до істини дійти,
Ну чому б і їх не помирити,
Щоб жили у мирі і вони.
Але ж ні! Ніхто вступить не хоче,
І не хоче уступить свій трон,
Що ж тоді про нас вже говорити,
Коли кожний з нас, як Соломон.
Так і стоїмо на роздоріжжі,
Слухаєм про пекло і про рай,
А в той час "шляхетні" проходимці
Обкрадають душі і мій край.
Так ото я все життя й воюю
Сам з собою,– вимовив Кіндрат,–
Хочеться і Бога не гнівити,
Й не порвать з дияволом контракт.
Так і виникають суперечки,
Хоч я знаю: істина одна:
Якщо ми забудемо про Бога,
Значить переможе сатана.
23.10.1998 р.

Я СВОЮ ВАМ НЕ ВІДДАМ
Може я і несучасний,
А можливо, дурень, хам?
Тільки ваших... я не хочу,
І свою вам не віддам.
28.6.1999 р.

ІМЕНА
Імена, імена.
Мов ромашки: і Танечки, й Нелі.
Й кожне з них, як зустрінеш, – весна,
Поки ти їх ведеш до постелі.
Бо нема в світі правди, нема
І не знає ніхто, де та ділась
І куди вмить зникає вона
Після того, як жінка розділась.
24.9.1998 р.

НЕБЕСНІ КУПОЛИ
Роки вже юності пройшли,
Веселим цвітом відшуміли,
А я люблю небесні куполи,
Які жінки і носять, і носили.
Любив, люблю за той одвічний дзвін,
Яким від мене втому проганяють,
Бо варт його почуть – зникає лінь,
Якщо ті дзвони з блузи визирають.
Тому й дивлюсь я на Молочний шлях,
І з нього все життя очей не звожу,
І хай на мене кажуть, що хотять,
Та я без них – отих дзвіниць – не можу.
Бо жінка – то мистецтво всіх епох –
І вічну силу тільки в ній знаходжу.
15.7.1999 р.

РАДНИКИ І РАДНИЦІ
У нас є радники і радниці,
Яких в нас вибирають
Не завжди по розуму,
А по задниці.
А тому з нас сміються вже і кури,
Бо де не глянь – то більшість дури.
19.8.1999 р.

ПИЙТЕ НА ЗДОРОВ’Я!
Що не кажіть, люблю я цілуватись,
А ще як оковитої піддати,
Бо як хильнеш отого зілля,
Піде люба – не треба і весілля.
І що цікаво, хочу ще сказати,
Чим більше п’єш – більш хочеться кохати.
Навіть вівця, як вип’єте ви більше,
Від королеви ані чуть не гірша.
Ну чим же оковита – то не чудо?
Отож і пийте, на здоров’я, люди!.
21.8.1999 р.

МАЄМО, ЩО МАЄМ
Отож, маємо, що маєм –
Як колись казав Кравчук –
Не сміємось, не співаєм,
Та зате не чути стук.
Розважайся, насолоджуйсь,
Якщо є у тебе чим,
На всі смаки любу сраку,
Мій шановний Онесим.
– Як же можна жить без честі?–
Я до тих що в Раді.
– Мабуть, можна, та спочатку
Доберись до влади.
30.7.1998 р.

СТАРШИЙ БРАТ
Ні в чому міри ти не знаєш
О, мій великий старший брат,
Тільки сидиш і поглядаєш,
Як би і ще щось з нас зідрать.
6.10.1989 р.

ЩОБ ЗЕМЛЯ РОДИЛА
Хочуть всі мать землю й хто її не мав,
А чи хоч один з них заступ в руки брав?
Отоді б й побачив, що, де і почім,
І ще як трудитись треба на ній всім.
Бо земля, як жінка, вибачте мені,
Що даси ти жінці – те дасть і тобі.
Те саме й земелька в далі голубій,
Як даси земельці – дасть тоді й тобі.
А чи хватить вміння, а чи хватить сил
Добривом підживлювать, чи бур’ян косить?
Це не те, що сісти десь у лісозмузі
З дівкою, як дрофа, з чаркою на пузі.
Треба, щоб земелька теж тебе любила,
А для цього треба доброта і сила.
24.10.1998 р.

ПІДЛІСТЬ НІКОМУ НЕ ПРОЩАВ
Я все життя боровсь за правду
І все ж, нарешті, зрозумів,
Що не було її й не буде,
Хоч якби цього хто хотів.
А той, хто каже, що борітесь,
Хоч істина в словах цих є,
Хотів би дуже подивитись,
Скільки філософ той живе?
І все ж під музику начальства
Я у житті не танцював,
Бо це вважав завжди за підлість,
Яку нікому не прощав!
За що себе і поважав.
31.7.1998 р.

ІЄРАРХІЯ
Навіть песик, добродію,
Знає ієрархію,
Як відчує, хтось сильніший,
Вмить на спинку падає.
4.12.1989 р.

ПАРТІЙНИЙ
Є в нас хлопець з виду милий,
І проворний, і вродливий,
Діловий такий, поважний,
Й підступитися аж страшно.
Хто його у нас не знає?
Всім і все він обіцяє,
Не ступне, як не брехне,
І парфумами не тхне.
– Ти ж дав слово!– дорікаю.
Він:
– Я дав, я й віднімаю.
Бо хоч він і не надійний,
Та зате він – член партійний.
Він же, як з лайна пакунок,
Тільки й думає про шлунок.
Видно, що чиновник – штатний:
Так як слово – й мат гарматний.
В голові, як в мухи жару,
Але любить все на шару,
Хоч і двох не зв’яже речень,
Та не любить заперечень.
А скажи йому щось проти,
Розімне тебе, як шпроти.
Й мало того – вас до всього –
Зробить ворогом народу!
Я б таких партійних членів
Десь туди б – за Обь,за Лєну,
Хай би там жили і мали,
І самі себе махали.
11.9.1989 р.

НЕ ЗАЗДРЮ БАГАТИМ
Не заздрив я в житті багатим,
А тим, що вміють щось робить,
Які не можуть днями спати,
Або горілку днями пить.
Завидую – розумним, мудрим,
З ким можна щось поговорить,
І вже, якщо із кимсь десь випить,
То тільки з тим, хто вміє пить.
6.10.1989 р.

ПІД ДУЛОМ АЧитать дальше

1 ...43 44 45 46 47 48

»

50