Валентин Кудрицкий - Втомлені гори

На дільницю маляри.
10.11.1976 р.

ЩОБ ВІЧНО ЖИТЬ
– Як на світі гарно жить,
Варт з начальством подружить,–
Говорив Грицько до Люди,
Б’ючи сам себе у груди.
Я дививсь на того мужа,
Де душа, немов калюжа,
Що за пиво й за таранку
Лад терпіти й лихоманку.
Й так хотілося сказати:
– Не спіши невільним стати,
Бо як хочеш вічно жити –
Треба з правдою дружити
І, не дивлячись на чин
Правду в очі ріж, мій син!
13.12.1974 р.

КОХАНІЙ
Солодко люба у ліжку зітхнувши,
Стала збирати косу,
А я, ніби злодій, до неї підкравшись,
Став і дивлюсь на дівочу красу.
Так би, здається, й припав би губами
До звабливих тих джерелець,
Аж поки дружина /скажу це між нами/
Просто сказала:
– Ну ти й молодець!
20.11.1968 р.

СОН ГЕНПІДРЯДНИКІВ
Генпідрядникам приснилось,
Що в них мудрість появилась,
І що згадані об’єкти –
Всі здають вже без дефектів.
Ніхто дир не б’є, не валить,
За що їх начальство хвалить.
Щоб такі не снились сни,
Менше, генпідрядчик, спи!
17.12.1974 р.

НОВОСПЕЧЕНЕ ЦОБЕ
Як став Васька виконробом –
Став соромитися роби,
Не підходьте, як іде
Бо вже як не як – цобе.
То ж під Новий рік тій плоті
Сниться: йде, мов, по болоті,
Жаби кумкають зелені
А одну він держить в жмені.
І говорить жабі так:
– Хай я геній чи дивак,
Хай люблю людей чи ні –
Знать начальству те й мені.
Схочу, випущу, уб’ю,
Страх зелених не люблю.
Шеф твої не любить звуки,
Хочеш жить? – віднині мукай.
А з тобою що робить?
Це уже мені судить!
4.1.1976 р.

ТИ ЗА ГРОШИМА НЕ ГОНИСЬ
Я не спішив, але й не вірив,
Що швидко так життя пройде,
Хоч і надіявся, що Ліра
Мене в цім світі обжене.
Жить не спішив, проте незчувся,
Коли і молодість пройшла,
І досі, доле, я не знаю,
Чи ти пройшла, чи не дойшла?
Як жаль, що ми в житті не вічні
І що уже не молоді,
І що живем вже майже в січні,
Немов картопля в лободі.
Тому усі, хто молодий ще,
Ти за грошима не гонись,
Бо їх "вожді" щодня штампують,
Отож, дивись, не помились.
Краще збудуй просту хатинку,
Де будуть дітки татка ждать.
Нащо тобі ті хмарочоси
Й жінки, які усіх... хотять?
14.11.2002 р.

ЯКЩО ДОТОРКНУСЬ
Не доторкайсь до мене, бо не поручусь,
Що буде з тобою, якщо доторкнусь...
Бо знаю, кохана, коли доторнусь,
То хай би й кричала – а свого доб’юсь.
12.4.2002 р.

ХТО СКАЗАВ НА КУМА "САЛО"?
– Хто сказав: на кума "сало"?–
До Григорія Петро,–
Головне, аби стояло...
А кохать знайде кого.
17.11.2002 р.

ГОРБОКОНИК
Я так хотів, щоб ти лишилась,
Щоб заглянуло Сонце в сад,
І щоб не плакала гітара,
Що крає душу невпопад.
Я так хотів, щоб щебетали
В садку кохання пташечки,
Вони ж садок мій обминали
Й летіли далі. А куди?
Невже туди, де більша хата,
Де красувались "Жигулі",
Бо мій маленький "Горбоконик,"
Певно відлякував її.
Від того часу – зливи й зливи,
Від того часу йдуть дощі,
І тільки плачуть мокрі сливи,
Як струни ніжної душі.
Я так хотів, щоб ти лишилась,
І перестали вже дощі,
І більш не плакала гітара
В моїй закоханій душі.
8.6.2002 р.

І ЗНОВУ ОСІНЬ
І знову осінь. Й знову в лісі
Горять осінні багаття.
Й берізки, мов дівчатка голі,
Хлопців заводять в забуття.
Сонце їх пестить і цілує,
І обнімає цілі дні.
О, як же хочеться порою
Бути берізкою мені.
Щоб і мене так хтось поніжив,
Або хоча б поговрив,
Бо ось прийшов вже грудень місяць,
А я ще ніби і не жив.
Не жив, не ніжив, не сміявся,
Все працював та будував,
І що на старість пристарався –
Кучма і те останнє вкрав.
14.11.2002 р.

ТВОРЦЯМ КУЧМОВОЗА
Ті, хто повірив у вождів,
Й не знав нічого, окрім воза,
Похожі стали на бомжів,
Стали творцями кучмовоза.
17.10.2002 р.

ПЕТРО І ГРИЦЬКО
– Про яку мораль ти мовиш?–
Грицю голосно Петро,–
Як начальник в рік вже вп’яте
Поміняв своє авто.
14.11.2002 р.

БУЛА КОЛИСЬ ДЕРЖАВА
З кожним днем живем все краще,
Веселіше з кожним днем.
В нас колись була держава,
Зараз Кучма із Плющем.
17.11.2002 р.

ПОЕТ ТИМОХА
Цей поет, – скажу про нього,–
Був таланту "видатного".
І за те йому всі лаври,
Що не цапав олігархів.
Як напише вірш Тимоха,
То трясе тебе усього.
Будеш рік в вірші копаться,
Щоб до істини добраться.
А як стане говорить,
То не зможеш зупинить.
Буде бігать він по хаті
Й слова вам не дасть сказати,
Хоч поезія у нього –
Ні про що і ні про кого.
Всі дивились і мовчали,
Читать дальше