Валентин Кудрицький - Планета Х

Спішать всі взять,

А віддавать хто буде?

І врешті-решт, коли прийде кінець,

То що ж тоді вам скажуть люди,

Що за тих дурнів йшли на смерть.

5.10.1988 р.

НЕ ХОЧУ СЛАВИ

Я за життя не хочу слави,

Бо я не хочу, щоб мене, як Брежнєва,

Де треба і не треба – скрізь лизали.

27.7.2013 р.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ СТАРІСТЬ

Вже на схилі роки, вже на схилі,

Поспішаю, людоньки, вже я,

Але вас самих не залишаю,

Й замість себе вам дарую – солов’я.

І нехай усіх він вас чарує,

Ніжністю найкращих почуттів

Тими, що завжди в душі бунтують,

Коли ви стрічаєтесь в житті.

Хай же він вас ніжить і кохає,

Як говорять: у останній раз,

Хай він вас любов’ю надихає,

Так, як Сонце, так, як Місяць нас.

Хочу вам свій досвід передати,

Щоб у світ зійшли з мого щабля,

Й помилок ви тих не повторяли

Що ми робили їх щодня.

Я не знав ні вірності, ні ласки,

І завжди на мене хтось ричав,

І в руці, тримаючи указку,

Як індик він вічно нас повчав.

Боже ж мій! Куди ж дівались свідки?

Хто ж мене обскуб, як гусака?

А у мене ж ще маленькі дітки,

Й кожному ще треба молока.

Де мої ви, роки молодії,

І куди поділася весна?

Все життя трудився на Росію,

У якій я був за чужака.

Зупиніться люди, зупиніться,

Хай держава буде будь-яка,

Тільки ви занадто не крутіться

Їм за кусень хліба й буряка.

7.5.1988 р.

НАТІ

– Людина я, можливо, й дивна,

Але це як кому сказати,

Тому, як хтось щось в мене просить,

То як же можу я не дати?

27.7.2013 р.

НАЙСТРАШНІША – БАЙДУЖІСТЬ

Саме страшне в світі, Слава,

Це те, що ти байдужим став,

І що за пиво й кусень сала –

Навіть і сам себе продав.

4.10.1988 р.

ТУМАН І ОСІНЬ

У туман шовковий,

Де вогні горять,

Осінь одяглася

І пішла гулять.

Всім прикрила личко

Ніби в паранджу,

Із якою нині

Вже і сам ходжу.

Освіжила річеньку,

Освіжила лан,

І пішла з туманом

В поле на баштан.

Й обійнявши річеньку,

І кільце доріг,

Цілу ніч, як кішечка

Треться біля ніг.

6.9.1988 р.

КОЛИ ТЕБЕ ПОБАЧУ Я

Немов троянди – губоньки твої

Настояні духм’яними медами,

Тільки тебе побачу – солов’ї

Всю ніч в мені співають вечорами.

А пройде ніч – оця коротка мить,

І посмішка у променях зникає,

Саме тоді – як хочеться любить,

Саме тоді – коли душа палає.

А прийде день і поле зашумить,

І промінь посмішки у сонячному злеті,

О, знали б ви – як хочеться любить!

Й любов свою лишити на Планеті.

3.2.1989 р.

СОЧІ

Як на пляж приїхав в Сочі

То не знав, де діти очі?

Бо весь берег, мов квітками

Був устелений жінками.

Я дививсь на те багатство –

Апетитне і грудасте,

І подумав сам про себе:

– Скільки ж жити хлопцям треба! –

Щоб все те переробить,

Що на березі лежить!

2.9.1988 р.

НАЙЖАДНІШИЙ НАРОД

Настільки жадні всі жиди,

Що рот відкритий в них завжди.

Й привикли, щоб ми їм давали,

От нас за що ті «поважали».

І дивиться на нас він, як хижак,

Бо думає, що він – вожак.

Хто в Європі побував,

Той завжди з нас глузував.

31.7.2013 р

ЯНГЕЛЯТА

Жінка колись була, як колосочок,

А зараз кожна стала, як паркан,

Колись дівчат водили у лісочок,

А зараз кожну в – ресторан.

26.7.2013 р.

НЕ КОЖНА ПІДІЙДЕ

На жеребця вже він не тягне,

А за кнура ще підійде,

Однако ще на котру гляне,

То та до нього ще піде.

27.7.2013 р.

КЕРМАНИЧ

Що ж це з Ненькою в нас сталось,

Де тут відповідь знайти,

Що з держави наші люди

Вже втікають, як коти?

Ладні бігти наші люди

Хоч у Конго, хоч в Китай,

Тільки б цих падлюк не бачить,

Що неволять рідний край.

Я ж дивлюсь, як бідні люди,

Ті що рвуться з усіх сил,

Ладні бігти в світ за очі –

Щоб не бачить цих бацил.

А керманич тої банди

В нас розводить фей і шлюх,

То ж й не дивно, що в державі

Кожний другий вже – байстрюк.

А керманич тої банди

Набиває свій курдюк,

А тому всі і втікають

Від левів, як падлюк.

5.8.2013 р.

ДУША, НІБИ КОСМОС

Душа в жінок відкрита, ніби Космос,

Бери, цілуй і тільки розважайсь,

Хіба ж не цього ми хотіли, хлопці?

Так що, браток, іди, бери й старайсь.

28.7.2013 р.

ПОКИ Є СПРОС

– Що ж ти робитимеш, міледі,

Якщо закінчиться твій крос?

Отож, живи і будь, як – леді,