Валентин Кудрицький - Планета Х

Так як Сонечко зійшло –

Так й прийшло мале тріпло,

Куди мама і воно,

Щоб купила ескімо.

12.7.2013 р.

СОБАКА В ХАЛАТІ

Сусід пропонує собаку сусіду,

А той посміхається й каже він діду:

– Навіщо ж мені дві собаки у хаті?

Хватає і тої що ходить в халаті.

13.7.2013 р.

ВАЛЕРКА І ДІАНА

Сказав Валерка кине пити,

І, навіть, вже палить не стане,

Якщо зуміє вговорити

Нашу красунечку Діану.

27.7.2013 р.

ЗА ТОБОЮ

За тобою, за тобою, за тобою

Я біжу, немов біда мчить за журбою,

Я лечу завжди, кохана, із журбою,

Бо ти й досі ще, рідненька, не зі мною.

Вже пройшла весна і жарке літо,

Як же ждав я огненного цвіту,

А вже над полями осінь сива,

Всі поля туманами покрила.

А на скронях вихрить завірюха

Зрілим цвітом спогадів і мрій,

І теплом вже тим мене не гріє,

Від якого вічно шеленів.

13.6.1992 р.

ЯКЩО ПОМРУ

Як помру я, мила,

То не плач одначе,

Посади вербичку,

Хай вона поплаче!

А як зійде Сонце,

Витри вітром слізки,

Й поруч із вербичкою

Посади берізку!

А щоб менше плакали

І були веселі,

Посади веселого

Поруч з ними клена!

А сама, кохана,

Встань і не журися,

І за Україну

Богу помолишся!

17.6.1992 р.

МОЇ ВІРШІ

Я бачу те – чого не бачать інші,

Звідти і йдуть мої всі вірші.

27.7.2013 р.

БОГ ПОМОЖЕ

Були ми ніжними і злими,

Були наївними й німими,

Якими тільки не були?

Поки в Союзі ми жили.

Але сьогодні, як ніколи –

Вже знаємо, хто Гриць, Микола,

Хто на що здатний, хто що може,

Хто чарку випити поможе.

А хто, звичайно, й дві чи три,

Адже й такі є в нас орли.

Бо як в сусіда є торти,

Як же йому не допомогти?

Отак й живемо, хто як може,

Бо вірять всі, що Бог поможе.

20.9.1992 р.

ЯКБИ НЕ ЯЗИК

У жінки мусить все буть гарним –

І ніс, і губки, і лице,

І ніжний голос, й гордий погляд,

Що, як погляне, вас – пече.

І голос, посланий Богами,

Аби ним душу солодить,

І те, що в жінки між ногами,

Щоб дарувало вічну мить.

У жінки мусить все буть гарним,

І все це Бог їй, бачте, дав,

Але язик він дав дружині,

Видно, як гарно перебрав,

Щоб кожен з нас не сумував.

26.7.2013 р.

В ПІДПІЛЛІ

Товариш мій пішов в підпілля,

Аж стало жаль його мені,

А так же бідненький старався,

Щоб забувавсь й про вихідні.

9.9.1988 р.

ЛЮБИТЕЛЯМ ЖИВОЇ КРОВІ

Дориченку С., Шабанову О.

Вчителько, ріднесенька моя!

Скільки ж крові випив з тебе я,

Ну, а скільки вип’ю – невідомо,

Якщо не відпустиш ти додому.

Але, певен, ще пройдуть літа,

Й кожен скаже: – Вчителько моя,

Ти прости, рідненька, за ті дні,

Коли ми були такі дурні.

4.10.1998 р.

СИСТЕМУ НЕ ПЕРЕРОБИТИ

Я в ідеальний світ повірив,

І у порядність всіх вояк,

А хто ж тоді мене, як гуся

Пограбував та ще й роздяг?

Хто обікрав мене і діток,

І з мене євнуха зробив,

Щоб я коханням не займався,

А імператору служив?

Хто вчив кричать хвалу убивцям,

Й весь день кулі й снопи в’язать,

От й докричались всі щасливці,

Отож нехай сопуть й мовчать.

Кохать – кричали – аморально,

Ну, а самі оті кнурі

Робили скрізь свої гуральні,

Й всю ніч «трудились» до зорі.

А хлопців, щоб не заважали

Їм обіймать дівочий стан,

В Афганістан всіх на котлети,

Або в Ірак десь, чи в Іран.

Така була радянська дійсність,

І що не вождь, то і – артист,

Але й сьогодні, як я бачу,

Все той же самий аферист.

От тільки вивіски вже інші,

І тут вже нічого робить,

Бо, щоб створить нову систему,

То треба і себе змінить.

9.9.1988 р.

ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД

Кажуть, що жінки ледачі,

А зайдіть ви в дитсадок,

Скільки там сопливих плаче,

Хто ж туди привів їх, хто?

9.9.1988 р.

ПРОЩАЙ, УКРАЇНО!

Були сусіди в нас і друзі,

Була і хата, і село,

А зараз що вам і сказати? –

Уже спаплюжили його.

Була в нас люба Батьківщина,

А зараз, що з того, що є?

Коли не бачить мати сина,

Який десь з торбами снує.

Куди ж тоді загонить влада? –

Не дай Бог ще зірветься блок.

Прощай тоді Верховна рада

І мій знедолений народ!

4.10.1988 р.

ВЕСЬ СВІТ – ВОКЗАЛ

Весь світ – вокзал,

Де всі виходять і заходять,

Де всі щось хочуть потягнуть,

І так усі без винятку народи,

Яких так любо об’єднала Русь.