Валентин Кудрицький - Планета Х

Як, скажемо, Пушкін, Омар,

Які не писали куплети,

Заради дешевих похвал.

1.1.1977 р.

ТАНЮША

По всім канонам ти, Танюша,

Стаєш, неначе дика груша,

Ти тільки думаєш, міледі,

Що ти уже доросла леді.

І хоч у тебе є вже діти,

Але тобі на їх пердіти,

В тобі ні жалості, ні болю

За їхню, вибачаюсь, долю.

Чи ти без матері родилась,

Чи в тебе батька не було?

Звідки ж така ти в нас з’явилась,

Що їх відвезла всіх в село?

І ти свою свекруху – маму,

Вже поміняла на авто,

Бо як взяла тобі авто,

То мама стала вже ніхто.

29.5.2003 р.

НЕ ЖАЛІЛА БАБА ДІДА

Не жаліла бабка мужа,

А тепер сидить і тужить.

29.12.2003 р.

ОЦЕ ТАК МУЖЧИНА!

Кінчив Петя десять класів,

Відпустив чуприну,

Батько в честь такої дати

Подарив машину.

Їздить хлопець, пишається,

Вже й дівчат катає,

Вже й цигарку суне в зуби,

Й носа задирає.

Вже той хлопець і на батька

Скоса поглядає,

І неначе навіжений

По селу гасає.

Вже той хлопець й до сусідів

Навіть не вітається,

А як просять, щоб підвіз він –

Ніби кінь хвицається.

Й ніби бусел по болоті

Гордо походжає,

І мов Ленін на буржуїв

Косо поглядає.

19.6.1976 р.

Я ТАКУ ХОТІВ БИ БАБУ

Я б таку хотів би бабу,

Але де таку достать?

Щоб, якщо дала вже згоду –

То ні кроку вже назад.

Я таку хотів би Ладу,

Щоб була вся з шоколаду,

І щоб в спеку і негоду,

Не жалілася на вроду.

13.9.2001 р.

ЯКЩО Є ЧИМ, І Є КОМУ

Хто сказав, що під вербою

Мислять тільки головою?

Є такі що й навпаки,

Там, де справжні є дівки.

8.5.2003 р.

ТАЛІСМАН

Вдивляюсь в твій, земля, портрет,

Стараюсь все запам’ятати,

Але найбільше талісман,

Який дала на згадку мати.

Коли виходив я з двора,

І тільки-бо за клямку взявся,

Як в двір примчалась дітвора,

Щоб я і з ними попрощався.

Коли виходив я з двора,

Так ясно Сонечко світило,

І посміхалась дітвора

Так по-дитячому щасливо.

І погляд той перемішавсь

Із Сонцем десь на половину,

А я був старший і пишавсь,

Як «фраєр» я у ту хвилину.

Тоді я, звісно ще не знав,

Що їхав я вже не на пробу,

Батько в дорогу хліба дав,

А мати Біблію і робу.

І з того ж дня життя почав,

Відкрив у світ широкий двері,

Але тоді я ще не знав,

Що в бідних право – на папері.

Отак й направився я в світ,

Якого ще не знав й не бачив,

І після того стільки літ

Те і робив – на всіх батрачив.

Бо ми наївні і дурні

Колись служили не за гроші,

А за дешеві трудодні,

Та за копійки пересохші.

Зате ідейними були,

Як у Китаї хунвейбіни,

І за ідею, і царя

Вручну крутили ми турбіни.

От ми які були творці,

Бо нас з дитинства так привчили –

Ті, кимось послані старці,

Що нас чужому вічно вчили.

10.4.2003 р.

СИМВОЛ ЩАСТЯ

Недовго кожному із нас

Прийдеться ніжитись піснями,

Які співають солов’ї,

Щоб любувались ми гаями.

Як жаль, що нам – земним синам

Недовго слухати ті трелі,

Що солов’ї дарують нам,

Коли до нас приходять Нелі.

Землю і небо Бог нам дав,

Це вічне таїнство природи,

Щоб кожний Бога шанував,

Як символ щастя і свободи.

Недовго ніжитись й мені

Твоїми чарами, кохана,

Адже й вони – прийде пора,

Як квітка зірвана –зів’януть.

Як жаль, що Бог розпорядивсь,

Так мало ніжитись красою,

Певно, щоб кожний не дрімав,

Як йде з коханою весною.

Як жаль, що Бог розпорядивсь

Так мало ніжитись красою,

Яку я можу порівнять

Хіба що з срібною росою.

Пройдеш по ній й вона зника,

Неначе Місяць за горою,

Отож, живи поки жива,

Й радій, що хочуть буть з тобою.

20.8.2003 р.

КОЛИ ДУША ПАЛАЄ

Я хотів тебе, кохана,

Так притиснуть до дивана,

Щоб коли почнеться свято,

Знати, де і що шукати,

Й щоб, тебе узявши в руки,

Міг всі вигнать з себе муки.

І в оазисі кохання

Зміг знайти геть всі бажання.

18.10.2001 р.

ЧЕРЕЗ ДНІПРО

Через Дніпро, на Оболоні

Будинки, ніби на долоні,

Через ті куполи дивлюсь,

Плакати хочу, а сміюсь;

Що предок наший був щедріший,

І розумніший, і добріший,

Залишив нам взірець краси.

Щоб нею милувались ми.

Кому ж краса та заважала,

Що наше поле прикрашала?

Куди ж ті роси подівались,

Що з нами зайчиками грались?

11.3.1977 р.

КІНДРАТ І ДЕПУТАТ

Мужик в Криму зустрів Кіндрата –