Олександр Ірванець - Мій хрест

Де кантуєшся ти, з ким кентуєшся, музо мізерна,
Доки в твого законного мужа мармиза мажорно-музейна,
І кому ти даруєш своє мізері-милосердя,
Спересердя зламавши у ньому останнє осердя?

Наче мати-селянка, що синові не догодила,
Хоч у джинс нарядила й на танці на бальні водила.

Але щось проступає, чого на словах не означить.
Мати пише й співає. А діти читають і плачуть.

11.02.1994 р.

Ніби зламана сьома печать.
Він ху ячить. Газети ячать.
Вся міліція ловить маньяка.
Два дебелі понурі менти
Перевірили документи —
Щось у хлопців фортуна ніяка.

Притулюся плечем до вікна.
Подрімаю. Та що за мана? —
Озирнуся на тінь, мов на запах.
Може, це приверзлося мені,
Чи – майнула між сосон в вікні
Чорна постать з рушницею в лапах?..

Він бреде крізь порожні ліси.
Він міркує над сенсом краси.
Він вступає в страшні протиріччя.
І шкребеться в поліські хати,
Перестрашені до німоти,
Вже нове, двадцять перше сторіччя!

У село не ввійти, не вповзти —
На дорогах чергують пости,
Окупують лікарні і школи.
Залучають ОМОНи й війська.
Брама пекла страшенно близька,
Так сьогодні близька, як ніколи!..

Цього року зима затяжна.
І вона – ще якого рожна? —
Далі стелиться, біло та м’яко.
Виїдає очі білизна.
Третє березня. Майже весна.
На Поліссі шукають маньяка.

Березень 1996 р.

Сорокаріччя дихає в обличчя.
– Кому, – кричить, – на той бік, у заріччя? —
Веселий перевізник Харитон.
А ми завмерли на краю сторіччя.
Невже до нас звучить ця форма клична,
Цей кепський жарт, цей фамільярний тон?

Та нам же ще до Відня й до Берліна!..
Але вода вдаряє під коліна
І громіздкою робиться хода.
І не спасуть вже й наше покоління
Всі мантри, заклинання і моління,
Всі бу-ба-бу і шабадабада.

Це лиш антракт! Ще буде друга дія!
Це ж наша «La Divina Commedia».
Комедія! Хіба ж не дивина?
Останній чар повергнутого змія —
Що більше важить не сама подія,
А почуття, що збуджує вона!

Nel mezzo del cammin di nostra vita…
Душа яріє, смутком оповита.
Ярій, душе, ярій, та не ридай!
Твій розпач – марний! Перспектива – світла!
Коли ж розпука у тобі розквітла —
Продай себе або в оренду здай!..

Середній вік. Часи середньовіччя.
Ми досягли їх, трохи навіть швидше,
Ніж планували в золоті роки.
Підсунулись впритул – куди вже ближче.
Та в дзеркалі не втопиться обличчя
І не почнеться відлік навпаки.

1999 р.

це бурячанка – не буряки
це вже хорал а не джаз
чуєте шурхіт тихий такий —
це осипається час

листям з дерев
тиньком зі стін
шерстю зі псів і котів
ось і здійснив ти все що хотів
тільки – не так як хотів

ніби ж і сам не зовсім мудак
й друзі – не мудаки
все що збулось – збулося не так
з точністю до навпаки

вранці завжди нагадають жінки
що їм вночі нашептав
хід твій гінкий
хліб твій гіркий
кінь твій копита стоптав
всоте узяти в долі аванс
втисячне втратити шанс
наче в клепсидрі у кожному з нас
пере —
сипається
час

Жовтень 1999 р.

Вклякніть, белетристи,
Від Благої Вісти!
Ми – не просто Хтось Там,
Ми є Бубабісти.
Вас навколо Себе
Будем гуртувати.
Прирекло Нам Небо
Груш не оббивати —
МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.)

В Вісімдесят П’ятім
Році Сонце встало
І для вас, вар’ятів,
Бу-Ба-Бу настало!
Врем’я францювате,
Плем’я дурнувате.
Час не танцювати
І не мордувати —
МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.)

Від Часів Лукреція
І Часів Горація,
Від Часів Гельвеція
І Кооперація
До Часів, коли гряде Нова Дегенерація,
Актуальною буде
Наша МАС ТУРБАЦІЯ! (3 р.)

1993 р.

Ми тебе чекали довго-довго.
Наш купон нарощував нулі,
А над нами з-поза Дону й Волги
Кепкували кляті москалі.

Та вагома, як німецька марка,
Вийшла ти із сейфів НБУ,
Наче Попелюшка з закамарка,
В збуджену і радісну юрбу.