Олександр Ірванець - Мій хрест

13 травня 1998 р.

шабадабада шабадабада
мужчина і жінка
шабадабада шабадабада
двадцять років по тому
напевно і неодмінно
зустрінуться знову
і говоритимуть про
шабадабада шабадабада

тобі тоді буде вже
вибач в жінок про таке не питають
просто ми станемо старшими себто
досвідченими і мудрішими
аж на цілих
шабадабада шабадабада

а найголовніше і найсуттєвіше
те що ні ти ні я окремо
ані ми обоє разом
ні за чим абсолютно не
шабадабада шабадабада
шаба даба да

Якась вона, Тарасе Григоровичу,
Ця наша жизнь невкусна —
Суцільні тобі Рєпніни
та Полусмакови.

Липень 1991 р.

Італія, прекрасна Італія…

Дольче і Ґаббана
смалять там кабана,
А Джанфранко Ферре
своє шмаття пере.
Джіованні Версаче
там на конику скаче.
Ніна Річчі ридає
і його виглядає.

Жовтень 2000 р.

Німець каже: Ви слов’яне?
– Слов’яне! Слов’яне!
Наше слово полум’яне
Повік не зов’яне!

Німець каже: Ви моголи?
– Моголи! Моголи!
Брюса Лі і Айрошянке
Продовження кволе.

Німець каже: Ви – поляки?
– Поляки-поляки!
Ми від дуба Пілсудського
Всохлої гілляки.

Німець каже: Ви – Європа?
– Європа! Європа!
Не схотіли Робесп’єра,
Мали Ріббентропа.

Німець каже: Ви хрещені?
– Хрещені! Хрещені!
Хрест на шиї, хрест на спині,
Два хрести в кишені.

Німець каже: Ви до НАТО?
– До НАТО, до НАТО.
Як не спонсора шукати,
То хоч мецената.

Наша слава кучерява
Не вмре, не поляже.
Або, може, і поляже.
Як вже німець скаже.

1999 р.

Не викрикуй, не підскакуй,
Сядь на задницю й підтакуй.
І сумління хай не мучить:
Так чи сяк, а доля здрючить.

Тож нічим не переймайся,
Заспокойся, обламайся.
Відпрацюй свої години
Й май начальство нижче спини.

Перед шефом не дрижи,
А пильнуй і бережи
Серце, нерви і потенцію,
Щоб з цим всім піти на пенсію.

На перехресті осені й зими
Навряд чи варто зачинать love story.
Ліси порожні і поля просторі —
Чи ж в просторі не згубимося ми?..
На роздоріжжі осені й зими
Нізащо зарікатися не буду
Я ані від тюрми, ні від суми,
Тим паче від сурми Страшного суду.
У осені на дні, на самім дні,
В холодні дні, нудні й немилосердні,
Сказати «так» (або сказати «ні»)
Не легко, як, скажімо, десь у серпні.
І в кожнім дні, немов у вигнанні —
Ми, й невтямки нікому з нас, нікому,
Що зовсім не на білому коні,
І навіть не на іншому якому, —
На ВMW або й на БМП
Зима влетить по вимерзлій шосейці.
(Чуття – холодне, темне і тупе,
Мов скринька замикається на серці.)

Тож чи знайдемо ми спасенний спосіб
В передчутті мелодії сурми
Порятувати цю одквітну осінь
З-під гострих крижаних коліс зими…

1992 р.

Батьки були не схильні до обструкцій.
Робили, аж ввіходили у раж.
А їм якісь інструктори з інструкцій
Читали інструктивний інструктаж
На всі інтелігентненькі легеньки,
З лобів затерпло витирали піт:
«Коханенькі! Любенькі-дорогенькі!
Терпіли ж вже. Ще трохи потерпіть!
Брак помазків і кремів до гоління
Хай вас не зачіпає за живе.
Не ви – то хоч наступне покоління
В майбутньому напевно заживе!..»

І батько шкріб неголену щетину,
Міркуючи, що, певно, так і є,
І наставляв-накручував дитину,
Що вже ж вона й за нього пожиє.

Не раз вже й ми сміялися на кутні,
І жухла, й знову сходила трава.
А все не починається майбутнє.
А все той час теперішній трива.

Щось десь не вийшло – ніде правди діти.
Хтось винен. (Ну звичайно – не народ!)
Зате уже напевно наші діти
Майбутнього ухоплять повен рот.
Нам офіційно ще не обіцяли,
Але місцями ширяться чутки.
Бо навіть пелюшок не обісцяли
Ті, нами не зачаті діточки…