Марк Фалкс - Як керувати рабами

Про законні права патронів можна прочитати в «Дигестах», 37.14. Про особливе поводження з імператорськими вільновідпущениками див. Кодекс Феодосія, 4.12. Оповідь про Ацилія Стенела можна знайти в «Природничій історії» Плінія Старшого, 14.5. Щодо звинувачень у магії, висунутих проти Фурія Хресима, дивись Пліній Старший «Природнича історія» 18.8.41–3. Про раба Максима, який зробився квестором, дивись Діон Касій, 48.34. Раб Барбарій Філіп, якого було незаконно обрано претором у Римі, згадується в «Дигестах», 1.14.3. Опис бундючного прийняття Тримальхіона міститься в «Сатириконі» Петронія, 26–78.

На превеликий жаль, у світі, де ми зараз живемо, з’являється дедалі більше християн. Раніше це лихе марновірство стримували своїми енергійними діями такі імператор, як Нерон, котрий знищив багатьох християн за їхню ненависть до людства. Та це зло знову відродилося в Юдеї й повернулося назад до Риму, де, схоже, все бридке та сороміцьке знаходить собі прихисток і поширюється. Я відчуваю, що наостанок треба додати кілька зауважень про цю дивну секту на той випадок, якщо хтось із читачів-варварів необачно потрапив до її тенет.

Це марновірство звертається до наших рабів із розмовами про смиренних, які успадкують землю. Але запевняю вас: єдина річ, яку мої раби можуть успадкувати після моєї смерті,— це скромна сума грошей і, можливо, дарована їм свобода, якщо вони зуміють її заслужити. З якоїсь незрозумілої причини християни хочуть вважати себе рабами. Вони називають себе рабами Христа, а свого бога — «паном». Та хоч би скільки вони не говорили про благодійність і милість, не варто уявляти собі, що християни поводяться зі своїми рабами інакше, ніж ми — ті, хто шанує істинних язичницьких богів.

Насправді кожен заможний християнин із тих, з ким я коли-небудь знався, має рабів, як і будь-який римлянин того самого соціального статусу. Їхня церква так само володіє рабами, як наші муніципальні ради. І не уявляйте, що християни дозволяють своїм рабам бунтувати. Вони кажуть, що раб мусить коритися своєму господареві, а коли він цього не робить, то його шмагають так само, як це заведено в нас. Я чув про одну жінку-християнку, яка забила свою рабиню до смерті. За цей вчинок релігійна влада покарала її відлученням від церкви на п’ять років; жінку відлучили б на сім років, якби було доведено, що вона забила рабиню навмисно. Християни також зобов’язані повернути раба-втікача його власникові. Один із їхніх лідерів, чоловік на ім’я Павло, [52] Ідеться про апостола Павла. відіслав раба-втікача, який прийшов до нього, назад до його власника Филимона. Я вірю, що Павло намагався переконати законного власника раба поводитися з ним більш м’яко. Чи йому це вдалося, я гадки не маю, але тут це й неважливо, а важливо те, що Павло виконав свій обов’язок перед законом — не переховувати втікача.

Християни, як і ми, невисокої думки про рабів. Ті християни, які вважають себе інтелектуалами, завжди критикують вади, що їх начебто мають заможні члени їхньої секти. Вони говорять, що ті поводяться не краще від своїх рабів, що вони демонструють ті самі ганебні риси, які притаманні їхнім рабам (нерідко крадіям і втікачам), або є ненажерами та скнарами. Вони, як і ми, римляни, приймають за належне той факт, що раби погані за своєю рабською суттю. Вони поділяють наші уявлення про те, що раб завжди є морально нижчою, ницою істотою. Звичайно, християни також вважають, що навіть найбільші нікчеми можуть бути здатними на шляхетні вчинки. Але такі вчинки є лише винятком, який підтверджує загальне правило.

Християни, правду кажучи, самі часто бувають рабами або мають рабське походження. Навіть один із їхніх найвищих керівників, якого вони називають «папою», колись був рабом, і до того ж шахраєм. Відомо, що колись жив раб на ім’я Калікст, господарем його був один багатий чоловік, якого звали Карпофор. Карпофор був ревним християнином і, окрім того, сановником при імператорському дворі, через що й нажив свої статки. Одного разу він передав Калікстові велику суму грошей, оскільки вважав того надійною людиною. Він порадив рабові розпочати банківську справу на рибному базарі. Невдовзі по тому багато християн довірили Каліксту значні внески, адже за ним стояла фінансова міць Карпофора, пов’язаного з імператором. Але Калікст потайки все розтринькав, а що своїх грошей у нього не було, він опинився у великій скруті.