Марк Фалкс - Як керувати рабами

У ранніх християнських творах міститься безліч образів, пов’язаних із рабовласництвом. Латинське слово, яким християни називають Бога (Dominus) використовується й на позначення господаря рабів. Поняття «спокута» називають тим самим латинським словом, що означає й купівлю для когось свободи. У Новому Заповіті зустрічаємо багато фрагментів, які стосуються поводження з рабами. Це може бути зумовлено тим, що раннє християнство було релігією пригноблених і зверталося переважно до рабів. Або ж рабство було настільки поширеним явищем, що його мова проникла в усі сфери соціального життя, навіть у новітні форми вияву релігійних почуттів. А можливо, багато рабовласників були прихильниками християнства і впливали на способи його самовираження. Але не варто приймати за істину те, що раннє християнство за своєю суттю було прихильнішим до рабів, ніж інші форми античної думки, наприклад стоїцизм.

Нам хочеться думати, що християнське вчення сприяло покращенню умов життя рабів. Але немає беззаперечних доказів, що християнські рабовласники поводилися зі своїми невільниками краще, ніж язичники-римляни. Багато християнських письменників, схоже, були так само байдужими до проблем рабів, як і їхні колеги-язичники. У Євангелії від Луки, 7:1–10, Христос зцілює раба, який належить центуріону, і уславлює віру господаря. Статус раба він ніяк не коментує. До того ж християнські автори чекають від рабів аморальної поведінки. У результаті ми знаходимо безліч прикладів, де християнські письменники порівнюють погану поведінку своєї пастви з тією, якої можна очікувати від рабів. Однак у християнських текстах, як і в текстах письменників-стоїків, часто підкреслюється, що раби бувають здатними і на шляхетні вчинки.

Апостол Павло виявив велику обережність, щоб не порушувати римського закону про заборону переховування втікачів. Він відіслав раба-втікача до його власника Филимона. Павло робить усе для того, щоб забезпечити поблажливе ставлення Филимона до раба. Це принаймні засвідчує: за християнськими ідеалами, господар має поводитися з рабами м’яко та поблажливо. Водночас такий ідеал існує і в язичницькій філософії, про яку розповідається в четвертому розділі цієї книги. Наскільки значним був його вплив на повсякдення римлян і їхніх рабів? На це питання відповісти неможливо.

Павло також казав рабам, що вони мають коритися своїм господарям. Але крім того він говорив, що їхні страждання співвідносні зі стражданнями Христа. Тим самим апостол підкреслював, наскільки гарними є їхні перспективи на майбутнє спасіння. Але в його словах немає й натяку на те, що раби мають повставати або хоч би просто опиратися наявним обставинам. Замість цього їх навчають «коритися своїм господарям, догоджати їм у всьому, не перечити, не красти, але виявляти всю добру вiрнiсть» («Послання Павла до Тита», 2:9–10) Пізніше християнські письменники, такі як Іоан Золотоустий, інтерпретували вчинок Павла, коли той відправив раба до Филимона, як указівку на те, що рабство не має бути скасоване.

Навернення імператора Костянтина у християнство в 1320 р. н. е. не привело до великих змін у важкому становищі рабів. Були прийняті закони, що забороняли розбивати сім’ї рабів за умови їхнього продажу (Кодекс Феодосія, 2.25), ставити тавро на обличчя раба, використовувати рабів для проституції. Цей останній закон відображає турботу християн про тіло як вмістилище моралі. Це означало, що сексуальна поведінка господарів стосовно їхніх рабів набула значення, якого раніше не мала для римлян.

Не раніше ніж у кінці IV ст., Григорій Нісський написав перший християнський текст, спрямований проти рабства як інституту (четверта бесіда з «Тлумачення Екклезіаста»). Багато хто вважає цей текст першим як серед язичницьких, так і серед християнських античних творів, що закликає до скасування рабства, хоча лишається незрозумілим, чи приймає сам Григорій цю радикальну для свого часу позицію. Можливо, він просто хотів переконати християнських рабовласників поводитися краще зі своїми рабами. Навіть якщо він справді відстоював скасування рабства, його голос так і залишився самотнім у всьому античному світі.

Історію про те, як раб Калікст витратив чужі гроші, а з часом зробився папою (217–222 рр. н. е.), переказав його суперник Іполіт у праці «Спростування всіх єресей», 9.12.1. Отже, ми маємо сприймати цю розповідь більш ніж скептично. Вона також допомагає зрозуміти, що не варто визначати якийсь одностайний християнський погляд на рабство. Ставлення християн до рабства, як і в римлян, було дуже різним і постійно змінювалося.