Марк Фалкс - Як керувати рабами

Існує велика кількість свідчень про сексуальне насильство щодо рабів. Це не викликає подиву, якщо зважити на поєднання владної позиції господаря з відсутністю базових прав у рабів. Імператор-філософ Марк Аврелій пишався собою, не піддавшись спокусі, яку становили два вродливі раби, — цей факт виразно вказує на те, що більшість рабовласників на такий подвиг здатними не були. Тавро ганьби навряд чи падало на тих, хто займався сексом із хлопчиками та юнаками: раби для того й існували, щоб господар міг використовувати їх так, як забажає, незалежно від статі та віку. У сучасному світі багато хто з рабовласників потрапив би до категорії педофілів. Небажана вагітність рабинь була настільки поширеним явищем, що про неї складали анекдоти (численні приклади можна знайти у «Любителі сміху», [26] «Філогелос» ( давньогр . «любитель сміху») — найдавніша з нині відомих збірок анекдотів, створена приблизно в III–V ст. н. е. авторство якого приписують Гієроклу та Філагрію). Натяк на обурення сексуальним насильством знаходимо в «Сатириконі» Петронія (розділ 57), де вільновідпущеник говорить: «Я купив свободу для рабині, яка ділить зі мною ліжко, щоб ніхто не витирав об її груди своїх брудних рук». У тому самому творі (розділ 75) Трималхіон розповідає, що в чотирнадцять років був фаворитом свого власника, однак не вважає це чимось неправильним: «Адже що поганого в тому, щоб чинити за бажанням твого господаря?» Імовірно, саме так більшість рабовласників виправдовували свою поведінку або, у всякому разі, могли б це зробити, якби виникла потреба. На думку римлян, раби були їхнім майном, яке вони могли використовувати так, як вважали за потрібне.

Нам невідомо, що думали про таке ставлення самі раби. Резонно припустити, що сексуальне насильство справляло на них негативний психологічний вплив. Сучасні дослідження вказують, що жертви такого насильства залишаються деморалізованими, боязкими і невпевненими в собі. Не дивно, що в давньому соннику (Артемідор, 3.28) миша означає домашнього раба, бо живе в будинку і є такою ж полохливою та боязкою. Спроби самогубства серед рабів були досить поширеними, якщо вже виникла норма права, яка проголошувала, що продавець зобов’язаний сповістити потенційного покупця про те, чи не намагався досі раб убити себе («Дигести», 21.1, 23.3, 21.1.1.1). Самогубство або його спроба самі по собі не є ознаками психічної хвороби, але вказують на глибинний стрес, який переживає людина.

Можливо також, що раби стародавнього Рима не сприймали насильство як насильство. Вони могли виправдовувати його, як це робив Тримальхіон. Хоча неможливо довести, що в них не було відчуття власного «я», можемо припустити, що таке ставлення вони не сприймали як принизливе. Відчути приниження може лише той, хто має почуття власної гідності. Проте факти свідчать, що почуття справедливості та власної гідності в рабів були цілком розвиненими. Артемідор згадує, що багато з них «жадали свободи» і йшли на великі жертви, щоб її здобути (Артемідор, 2.3). З дельфійських манумісій [27] Манумісія ( лат . manumissio) — у римському праві назва юридичних актів про звільнення рабів. Багато документів такого змісту було знайдено в грецькому місті Дельфи. відомо, що раби платили величезні суми за свою свободу, часто щоб отримати її в невизначеному майбутньому, як правило, після смерті господаря. На могилах звільнених нерідко можна бачити написи, які свідчать про їхні особисті досягнення та високу самооцінку.

Факти свідчать, що багато рабів — може, й більшість — відчували обурення й навіть ненавиділи своє соціальне становище й тому зазнавали сильного стресу, зокрема й через сексуальне насильство. Сучасні дослідження з психічного здоров’я та й просто здоровий глузд підказують нам: подібні умови мали руйнівний вплив на психологічний стан рабів, що виливалося в загальний низький рівень психічного здоров’я всього рабського населення. У такому разі раби мали часто страждати на психічні розлади, навіть якщо за формою вияву ці розлади відрізнялися від тих, з якими ми стикаємося в сучасному світі.

Я практична людина, і ця книжка теж орієнтована винятково на практичне застосування. Я не маю часу, щоб розбиратись у вишуканих філософських теоріях греків, і ще менше я хочу витрачати свій час на тих, хто захоплюється софістикою. Та я вважаю, що коли ви засвоїте належний спосіб мислення, тобто зрозумієте, як саме треба ставитися до рабів, це допоможе вам краще керувати ними. Аби з’ясувати, що робить раба рабом, треба спочатку зрозуміти, що господаря робить господарем. Тож сподіваюся, ви будете уважними, поки я пояснюватиму вам те, що можна назвати «філософією рабства».