Джефф Сазерленд - Scrum. Навчись робити вдвічі більше за менший час

Часто буває так, що низький моральний дух, погана злагодженість та продуктивність команди спричинені фундаментальним нерозумінням того, як люди працюють. Скільки разів ви з колегою пліткували про когось третього, хто «не тягне», «завжди нас затримує» чи «приймає дурні рішення»? Чи, може, ви бачили, як, зустрівшись із проблемою, ваша група замість пошуку рішення починає звинувачувати одне одного?

Готовий заприсягтися, що всім і кожному з вас доводилося бувати на таких зустрічах. Переконаний, що всім і кожному з вас у той чи інший час доводилося бувати в ролі людини, яку починали звинувачувати в проблемі. Але я також готовий посперечатися, що коли ви когось звинувачуєте, то знаходите підтвердження його персональної провини, тоді як, коли звинувачують вас, значно більше звертаєте увагу на зовнішні чинники, що призвели до проблеми, і можете пояснити свої дії. І знаєте що? Коли ви говорите про себе, ви абсолютно праві. Коли ж говорите про когось, то робите одну з найпоширеніших (і найбільш руйнівних) людських помилок в оцінці дій інших людей. Ця помилка навіть має свою назву: фундаментальна помилка атрибуції.

Захопливі матеріали на цю тему наведено в збірці «Індукція. Процеси припущення, навчання та відкриття» Джона Г. Голланда та ін. Одна з робіт, процитована в цій книжці, опублікована ще на початку 1970-х років, тому новою її не назвеш. Це стара ідея, яка повторюється знову й знову. І пов’язана вона з тим, щ о змушує людей діяти в той чи інший спосіб. У будь-якому разі, результати дослідження доволі цікаві. Автори зібрали групу студентів коледжу (хлопців) і поставили їм два прості питання: «Чому ви обрали саме цей предмет спеціалізації?» і «Чому ви зустрічаєтеся саме із цією дівчиною?» А потім дослідники попрохали студентів відповісти на ті самі питання щодо їхнього найкращого друга. І тут виявилися важливі відмінності. Коли студенти говорили про себе, то говорили більше не про себе особисто, а про тему питання. Наприклад, про свій головний предмет вони казали: «Хімія – то високооплачувана галузь», а про дівчину: «Вона дуже приємна людина». Натомість, говорячи про своїх друзів, вони казали про здібності та потреби цих хлопців – щось на кшталт: «Йому завжди легко давалася математика» або «Він доволі слабохарактерний, і йому потрібна владна жінка» [19] Nisbett, Richard, Craig Caputo, Patricia Legant, and Leanne Marecek. «Behavior as Seen by the Actor and as Seen by the Observer.» Journal of Personality and Social Psychology 27.2 (1973): 154—64. .

Цей спосіб сприйняття світу здається кумедним, коли ви бачите його в інших. Адже помилковість їхніх суджень очевидна. Але перш ніж сміятися, мусите визнати, що й ви постійно робите ті самі помилки. Усі роблять. Ми всі сприймаємо самих себе як тих, хто просто реагує на ситуацію, тоді як в інших бачимо мотиви, продиктовані їхнім характером. Тут є один цікавий аспект, який полягає в тому, що, коли нас просять розповісти про риси характеру нас самих та наших друзів, ми завжди змальовуємо себе значно менш виразно. Ми стверджуємо, що маємо значно менше характерних особливостей, ніж наші друзі.

Автори «Індукції» проводять цікаву паралель між нашим помилковим мисленням про соціальну мотивацію і тим, як люди, котрі не є науковцями і мають суто інтуїтивне розуміння фізики, бачать фізичний світ.

Такі люди можуть пояснити падіння каменя тим, що сам камінь має властиву йому силу тяжіння, а не тим, що сила тяжіння є частиною системи сил, які на нього діють. Так само, говорячи про інших, ми кажемо про властиві їм якості, а не бачимо ці якості у зв’язку із зовнішнім середовищем. По суті, саме ці взаємодії з нашим середовищем і керують нашою поведінкою. Саме система навколо нас , а не якась внутрішня якість відповідає за переважну більшість наших дій. Тому головним завданням Scrum є зміна цієї системи. Замість пошуків винних та провини він заохочує позитивну поведінку, зосереджуючи увагу людей на спільній роботі та досягненні результату.

Мабуть, найвідомішою демонстрацією цієї людської реакції на системи був експеримент Мілґрема з вивчення покори перед авторитетом, проведений на початку 1960-х років у Єльському університеті. Експеримент цей був простим і, на наш сучасний погляд, дещо жорстоким. Його результати дуже вразили, і сьогодні його вивчають усі, хто проходить психологію на першому курсі. Викладач Єлю доктор Стенлі Мілґрем намагався знайти відповідь на доволі актуальне питання свого часу.