В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

Згідно з ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

С.О. Горелик відмічав, що, якщо в акті амністії відсутня наявність будь-яких обмежень, пов’язаних з негативною поведінкою засудженого, то застосування амністії до особи засудженій за сукупністю вироків, повинно здійснюватися за тими правилами, що і при сукупності злочинів, тобто амністію, в залежності від її виду, слід застосовувати, або до покарання за окремі злочини, або до остаточного покарання [261] Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности, с. 212. .

Аналіз різних ситуацій, коли амністія може бути застосована (або не застосована) до осіб за злочин за який він був засуджений, а також за новий злочин який він вчинив після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, свідчить про те, що фактично можливо шість варіантів застосування або не застосування амністії до особи.

Варіант 1.Акт амністії набрав чинності між вчиненням першого та вчиненням нового злочину, за перший злочин було постановлено вирок. При цьому закон про амністію застосовується до особи за вчинення першого злочину, оскільки “вчинення нового злочину не може будь як вплинути на застосування амністії до особи за вчинення нею першого злочину, так як при вирішенні цього питання повинні враховуватися тільки ті обставини, які існували до моменту набрання чинності акта амністії” [262] Там же. .

Якщо акт амністії застосовується до особи за вчинення першого злочину, то суд не може під час судового розгляду призначити цій особі покарання за сукупністю вироків, оскільки відсутня невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Таким чином, виключається призначення покарання за сукупністю вироків:

1) коли особу було звільнено від покарання, призначеного за попереднім вироком, чи від невідбутої частини покарання за актом амністії;

2) коли особа має право на звільнення від покарання (невідбутої частини покарання), призначеного за попереднім вироком за актом амністії, але не була звільнена від покарання (невідбутої частини покарання).

Не виконання судами цих вимог призводить до судових помилок.

Приклад перший:Вироком районного суду засуджено Т. за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК частково приєднано невідбуте покарання за раніше постановленим вироком суду і остаточно призначено покарання 3 роки позбавлення волі. Між тим, Т. був звільнений від відбування покарання за попереднім вироком на підставі Закону “Про амністію”. Отже суд, призначаючи остаточне покарання засудженому, допустив порушення ст. 71 КК. Верховний Суд України змінив вирок щодо засудженого Т., виключив застосування ст. 71 КК і приєднання покарання за попереднім вироком та визнав його засудженим за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі [263] Наряд Верховного Суду України № 5.7.2004 р. .

Приклад другий:Вироком районного суду від 28.07.2004 р. К., раніше судимого 28.05.2003 р. за ч. 1 ст. 122 на 2 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання, засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК. На підставі ст. 70 КК призначено покарання на 6 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК частково приєднано невідбуте покарання за раніше постановленим вироком суду і остаточно призначено покарання 7 років позбавлення волі. Верховний Суд України відзначив, що суд помилково застосував щодо К. ст. 71 КК та до покарання за цим вироком приєднав частину покарання за вироком районного суду від 28.05.2003 р., оскільки згідно постанови того ж суду від 03.09.2003 р. К. був звільнений від відбування покарання за вироком суду від 28.05.2003 р. на підставі ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. [264] www.nau.kieu.ua № 5-531км07, 13.03.2007, Ухвала, Верховний Суд України. .

Приклад третій:Вироком районного суду від 10.11.1998 р. С. було засуджено за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. на 4 роки позбавлення волі за злочин який той вчинив 2.08.1998 р. На підставі ст. 43 цього Кодексу йому остаточно було призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. Постановою того ж суду від 12.07.2001 р. С. було відмовлено в застосуванні щодо нього Закону України “Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України” від 26.06.1997 р. Із матеріалів справи вбачається, що вироком міського суду від 6.07.1995 р. С. був засуджений за злочин вчинений з необережності на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, а постановою районного суду від 3.06.1997 р. його було умовно-достроково звільнено від покарання на 1 рік 8 місяців 21 день. Верховний Суд України, застосовуючи до С. акт амністії та виключаючи з вироку вказівку суду про застосування щодо С. ст. 43 КК 1960 р., відзначив, що С. після фактичного відбуття половини призначеного строку покарання, був умовно-достроково звільнений на підставі ст. 52 КК 1960 р. Тобто на момент набрання чинності Законом С. вважався особою, яка підпадала під дію ст. 4 цього Закону і підлягав звільненню від частини покарання, не відбутої за попереднім вироком, оскільки згідно з вимогами цієї статті Закону, особи які були засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, і на день набрання чинності цим Законом відбули не менш третини призначеного строку покарання, звільняються від останнього [265] Рішення Верховного Суду України. – 2003. – С. 110-112. .