В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

В зв’язку з цим, приведемо приклад із судової практики.

Приклад:Вироком районного суду від 5.05.2004 р. Ц. був засуджений за ч. 1 ст. 122 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. він був звільнений від цього покарання. Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що Ц. 18.04.2000 р. на протязі двох годин вчинив стосовно потерпілого Г. злочини, передбаченні ч. 2 ст. 101 та ч. 1 ст. 102 КК 1960 р. Місцевий суд засудив Ц. за ч. 1 ст. 122 КК 20001 р., а в частині його обвинувачення за ч. 2 ст. 101 КК 1960 р. своєю постановою від 05.04.2004 р. виділив матеріали в окреме провадження, а справу в цій частині направив на додаткове розслідування. Верховний Суд України вирок скасував і справу направив на додаткове розслідування, оскільки суд порушив вимоги ст. 26 КПК, згідно з якою виділення справи допускається тільки у випадках, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті й об’єктивності дослідження і вирішення справи. Таким чином суд, не розглянувши справу в частині обвинувачення Ц. за ч. 2 ст. 101 КК 1960 р., яка передбачає більш суворе покарання, передчасно застосував до Ц. амністію. Враховуючи, що згідно з законом амністія застосовується не до статті КК України, а щодо особи, що це обвинувачення Ц. тісно пов’язане із виділеним в окреме провадження, вирок суду не можливо визнати законним [258] Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах, с. 324-327. .

На наш погляд, місцевий суд не мав права застосовувати амністію до Ц., але не тому, що згідно “з законом амністія застосовується не до статті КК України, а щодо особи”, а тому що причина не застосування амністії щодо Ц. носить безумовнийхарактер, оскільки згідно з п. “й” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. амністія не застосовується до осіб, яких притягнуто до кримінальної відповідальності за умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (ст. 101 ч. 2 КК 1960 р.).

Із аналізу статей 1-2 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. вбачається, що дія ст. 1 цього Закону поширюється на осіб які вчинили умисні злочини невеликої чи середньої тяжкості, а дія ст. 2 того ж Закону поширюється на цих осіб, яких засуджено за тяжкі умисні злочини, при умові, що вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання. Різниця між цими статтями полягає у тому, що в першому випадку амністія застосовується до особи незалежно від того, відбула ( чи не відбула) вона покарання за умисні злочини невеликої чи середньої тяжкості, то в другому випадку, щоб амністія була застосована до особи, остання повинна відбути певний строк основного покарання за вчинення тяжких умисних злочинів.

Виникає наступне питання, якщо враховувати тільки загальний строк призначеного покарання за сукупністю злочинів який складається із злочинів різної форми вини, то можливе застосування амністії до злочинів, вказаних в статях 2-5 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., якщо в цих статтях обов’язковою умовою застосування амністії вказана форма вини вчиненого злочину?

Наприклад, особа яка має неповнолітніх дітей вчинила в липні 2005 р. злочини передбачені ст. ст. 286 ч. 2 та 186 ч. 2 КК і в тому ж місяці була взята під варту. За перший злочин особа була засуджена в квітні 2006 р. до 3 років позбавлення волі. В травні 2006 р. було встановлено, що ця особа вчинила ще і грабіж, за який в липні 2007 р. вона була засуджена з застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді 3 років позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК остаточно було призначене покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Якщо виходити з того, що амністія не застосовується до особи яку засуджено за сукупністю злочинів, один з яких забороняє застосування амністії, то ця особа не може бути звільнена від покарання за вчинення злочину передбаченого ст. 286 ч. 2 КК на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., оскільки амністія не поширюється на дії особи яка вчинила тяжкий умисний злочин (ст. 186 ч. 2 КК). Не можна на підставі ст. 2 цього Закону звільнити цю особу від покарання, так як вона стосується засуджених тільки за умисні тяжкі злочини, а в загальний строк покарання входять покарання як за умисний так і необережний злочин. Не можна на підставі п. “в” ст. 5 цього Закону скоротити на третину невідбуту частину покарання, так як вона стосується засуджених тільки за необережні злочини, а в загальний строк покарання входять покарання як за умисний так і необережний злочин.