В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

Тому не випадково, що вчені по різному тлумачать правові наслідки про настання (або не настання) судимості для осіб, які були звільненні від покарання на підставі закону про амністію.

Так, В.В. Голіна вважає, що положення ч. 3 ст. 88 КК щодо осіб (до яких застосована амністія – В.Б.), які визнаються такими, що не мають судимості в зв’язку із звільненням від покарання, не поширюється [162] Голіна В.В. Судимість: Монографія. – Харків: “Харків юрид.”, 2006, с. 184. . Але існують і інші погляди по цьому питанню.

На думку С.М. Школа, особи визнаються такими, що не мають судимості у разі звільнення від призначеного основного і додаткового покарання на стадії судового розгляду шляхом постановлення обвинувального вироку із звільненням засуджених від покарання, або під час апеляційного розгляду справи до моменту набрання вироком законної сили і його виконання. Наявність судимості виникає у осіб звільнених від невідбутої частини основного і додаткового покарання [163] Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні, с. 102. . Аналогічну позицію займає і В.О. Паневін, який звертає увагу насамперед на те, “в якому обсязі застосовано амністію, – звільнено особу від покарання повністю чи частково. У разі повного звільнення має діяти правило, передбачене ч. 3 ст. 88 КК, і звільнену від (основного та додаткового – В.Б.) покарання особу слід вважати такою, що не має судимості... Однак, якщо умовою застосування амністії є відбуття певної частини призначеного (основного та додаткового – В.Б.) покарання (третини, половини тощо), то особу, яка відбула цю частину необхідно вважати судимою [164] Паневін В.О. Застосування законодавства про погашення і зняття судимості // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 6. – С. 44. .

Таку ж позицію займає і Верховний Суд України, який в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” вказує про те, що відповідно до ч. 3 ст. 88 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи...., яких повністю звільнено від покарання [165] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості”, с. 10. .

Приклад:Вироком місцевого суду від 21.07.2004 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до 1 року обмеження волі, за ч. 2 ст. 186 КК до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК остаточне покарання призначено 3 роки позбавлення волі. Верховний Суд України змінив рішення суду. Із матеріалів справи вбачається, що Г. був засудженим вироком суду від 12.10.2000 р. за ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 206 КК на 3 роки позбавлення волі та звільнено від покарання на підставі ст. 5 Закону України “про амністію” від 11 травня 2000 р. Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК особи звільнені від покарання, визнаються такими, що не мають судимості. За змістом цього закону до таких осіб відносяться і особи, які повністю звільнені від призначеного покарання внаслідок амністії.За таких обставин необхідно виключити із вироку кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину повторно, а його дії перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 190 КК [166] Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. – К.: Концерн “Ін Юре”, 2007, с. 115-118. .

Ми згодні із останньою точкою зору. У зв’язку з цим, важко погодитися з доводами В.В. Голіна про те, що положення ч. 3 ст. 88 КК не поширюється на осіб, до яких застосовано амністію, оскільки у статтях 85 і 87 КК не передбачено положення про погашення або зняття судимості актом амністії, тому ці питання вирішуються у відповідності з Кримінальним кодексом України. Акт амністії не є своєрідною корекцією обвинувального вироку. Ними не ставиться під сумнів і його законність чи обґрунтованість. Цим актом особа не реабілітується. Вони лише пом’якшують долю засуджених, не знімаючи з них їх провину у вчиненні злочину [167] Голіна В.В. Судимість, с. 184. , так як, на наш погляд, ці доводи не спростовують можливості застосування ч. 3 ст. 88 КК до осіб, які на підставі закону про амністію були звільнені від покарання, а тому визнаються такими, що не мають судимості. Крім того, В.В. Голіна, критикуючи точку зору В.О. Паневіна, відзначає, що “виходить, якщо особа одразу була звільнена від відбування покарання , то вважається несудимою, а якщо відбула будь яку його частину, то судимою” [168] Там же, с. 184-185. . Дійсно, якщо б особа була звільнена від відбування покарання, то вона мала б судимість, однак В.О. Паневін розглядає випадки звільнення не від відбування покарання, а звільнення від покарання. Це ще один із прикладів того, чому треба відрізняти “звільнення від покарання” від “звільнення від відбування покарання”.