В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

Приклад третій:Вироком районного суду від 15.03.2007 р. З. було засуджено за ст. 128 КК на 1 рік 6 місяців обмеження волі. На підставі ст. 75 КК суд звільнив його від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 2 роки. Постановою того ж суду від 31.07.2007 р. З. було звільнено від відбування покарання з випробуванням за вироком суду від 15.03.2007 р. на підставі ст. 86 КК та п. “а” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. [148] www.nau.kieu.ua № 5-1474км08, 06.05.2008, Ухвала, Верховний Суд України. .

Зауважимо, по перше, що ні один із вищевказаних Законів України «Про амністію», ні ст. 86 КК – не передбачають звільнення осіб від відбування покарання. По друге, виникає питання, а в чому сенс двічі звільняти засудженого від відбування покарання ?

Враховуючи вищевказане, важко не погодитися з В.О. Навроцьким у тому, що “термінологічні недоліки, що мали місце в раніше чинному кримінальному законодавстві України, переважно не усунуті, з’явилися нові. Тому в теорії кримінального права та правозастосовній практиці існує багато труднощів, пов’язаних зі з’ясуванням змісту та розкриттям об’єму понять, якими оперує новий КК України” [149] Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України : Атіка, 2003, с. 3. .

Виникають питання, в чому є схожість та відмінність між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання”?

На нашу думку схожість між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання” полягає у тому, що особи у цих випадках звільняються від основного покарання. Що ж стосується звільнення від додаткового покарання, то особи можуть бути, а можуть і не бути звільнені від додаткового покарання. Так, якщо особі було призначене основне та додаткове покарання, то вона може бути звільнена як від основного так і від додаткового покарання (наприклад, на підставі ст. 49 КК), а також може бути звільнена, як від відбування основного так і додаткового покарання (наприклад, на підставі ст. 79 ч. 1 КК). Між тим, при звільненні від відбування покарання із випробуванням (ст. 75 КК) особа звільняється тільки від відбування таких основних видів покарання як покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років. В той же час, ця особа повинна реально відбувати такі призначені їй додаткові покарання як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 77 КК). Також, наприклад, при звільнені від покарання на підставі Указу Президента України “Про амністію з нагоди п’ятої річниці незалежності України” від 27 червня 1996 р. особи, які звільняються від основного покарання “від додаткових мір покарання не звільняються” [150] Маляренко В.Т., Музика А.А. Амністія та помилування в Україні: Навчальний посібник. – К. : Атіка, 2007, с. 498. .

Таким чином, на нашу думку, схожість між повним або частковим звільненням особи від покарання згідно ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні” та повним чи частковим звільненням цих осіб від відбування покарання (ст. 2 цього Закону), полягає у тому, що в перших випадках ця особа звільняється як від основного так і від додаткового покарання, а в других випадках вона звільняється тільки від основного покарання.

Перша відмінність між кримінально-правовими термінами “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання”, на наш погляд, полягає у тому, що в останньому випадку приєднання загальновживаного слова “відбування” до першого терміну надає цьому кримінально-правовому терміну нове правове значення “звільнення особи”, яке полягає у тому, що звільнення осіб в першому випадку має безумовнийхарактер, а в другому – умовнийхарактер. C.І. Зельдов правильно відзначав, що звільнення від покарання на відміну від звільнення від відбування покарання може бути тільки повним і безумовним [151] Зельдов С.И. Освобождение от наказания и от его отбывания. – М.: Юрид. лит., 1982, с. 13. . Безумовний характер звільнення особи від покарання полягає у тому, що він не пов’язується з будь-якими умовами і не може бути скасований в майбутньому. Звільнення від покарання не залежить від наступної поведінки особи, а тому “жодні вимоги щодо подальшої поведінки особи не висуваються і звільнення від покарання стає остаточним з моменту набуття законної сили відповідним правозастосовним актом суду” [152] Кримінальне право України: Загальна частина. – К.: Юрінком інтер, 2007, с. 409. . В другому випадку підхід до звільнення осіб від відбування покарання зовсім інший. Особа звільняється під певні умови своєї поведінки або обставин. На неї можуть бути покладені певні обов’язки, наприклад, пройти курс лікування від алкоголізму, не вчиняти адміністративних правопорушень, попросити пробачення у потерпілого.... (ст. ст. 76, 78, 79, 81, 82, 83 і 107 КК) і тільки після закінчення певного строку (іспитового строку) така особа може бути звільнена вже від покарання, (а може і не бути звільнена) від призначеного покарання. Таким чином, звільнення від відбування покарання може бути попередньою стадією звільнення від покарання (ст. ст. 78 ч. 1, 79 ч. 4, 83 ч. 4), але не навпаки. На нашу думку, це і є головною відмінністю між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання”. У зв’язку з цим, у частинах 1 та 2 ст. 84 КК мова повинна йти не про звільнення хворих від покарання, а про звільнення цих осіб від відбування покарання, оскільки згідно ч. 4 ст. 84 КК, у разі одужання цих осіб вони повинні бути направлені для відбування покарання, тобто їх звільнення носить умовний характер. На наш погляд, частина 4 цієї статті КК тому не поширюється на військовослужбовців засуджених до службового обмеження, арешту або триманню в дисциплінарному батальйоні, які під час відбування покарання були визнані непридатними до військової служби, оскільки їх звільнення носить безумовний характер, тому що вони звільняються від покарання, а не від відбування покарання.