В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

Приклад :Вироком районного суду від 10.11.1998 р. С. було засуджено за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. на 4 роки позбавлення волі за злочин який той вчинив 2.08.1998 року. На підставі ст. 43 цього Кодексу йому остаточно було призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. Постановою того ж суду від 12.07.2001 р. С. було відмовлено в застосуванні щодо нього Закону України “Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України” від 26.06.1997 р. Із матеріалів справи вбачається, що вироком міського суду від 6.07.1995 р. С. був засуджений за злочин вчинений з необережності на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, а постановою районного суду від 3.06.1997 р. його було умовно-достроково звільнено від покарання на 1 рік 8 місяців 21 день. Верховний Суд України, застосовуючи до С. акт амністії та виключаючи з вироку вказівку суду про застосування щодо С. ст. 43 КК 1960 р., відзначив, що С. після фактичного відбуття половини призначеного строку покарання, був умовно-достроково звільнений на підставі ст. 52 КК 1960 р. Тобто на момент набрання чинності Законом С. вважався особою, яка підпадала під дію ст. 4 цього Закону і підлягав звільненню від частини покарання, не відбутою за попереднім вироком, оскільки згідно з вимогами цієї статті Закону, особи які були засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, і на день набрання чинності цим Законом відбули не менш третини призначеного строку покарання, звільняються від останнього. У зв’язку з наведеним С. звільнено від невідбутої частини покарання, призначеного вироком суду від 06.07.1995 р. за ч. 2 ст. 215 КК [173] Рішення Верховного Суду України. – 2003. – С. 110-112. .

Таким чином слід відзначити, що при “звільненні особи від невідбутої частини покарання” на підставі акта амністії, ця особа має судимість, а при “звільненні особи від всього покарання” на підставі закону про амністію, остання судимості не має.

У зв’язку із вищевказаним, викликає сумніви наступні судові рішення.

Приклад перший:Вироком місцевого суду від 07.12.2005 р. Р. було засуджено за ч. 1 ст. 186 КК на 2 роки позбавлення волі. Р. раніше був судимий 17.01.2005 р. за ст. 185 ч. 2, 296 ч. 2 КК і йому остаточно було призначене покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі. Постановою місцевого суду від 15.08.2005 р. на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Р. було звільнено від відбування покарання. Із матеріалів справи вбачається, що Р. вчинив відкрите викрадання чужого майна 03.09.2005 р. Органи досудового слідства кваліфікували дії Р. по ч. 2 ст. 186 КК, як грабіж вчинений повторно. Місцевий суд перекваліфікував дії Р. з ч. 2 ст. 186 КК на ч. 1 ст. 186 КК, оскільки останній був звільнений від відбування покарання на підставі Закону України “Про амністію”, то відповідно до ч. 3 ст. 88 КК він є особою, яка не має судимості, а тому кваліфікація його дій органами досудового слідства за ознакою повторності є неправильною [174] Архів Бердянсьского міськрайсуду Запорізької області. – 2005. – справа № 238. .

Аналіз цієї кримінальної справи свідчить про те, що оскільки суд застосував до Р. амністію фактично через сім місяців після засудження, то вирок відносно останнього набрав законної силу і Р. вже став відбувати покарання. Згідно з ч. 1 ст. 88 КК, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості, а згідно з п. 7 ч. 1 ст. 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Оскільки Р. було достроково звільнено від покарання, то трьохрічний строк погашення судимості став обчислюватися йому, згідно із ч. 3 ст. 90 КК, з дня дострокового звільнення, тобто з 15.08.2005 р. Таким чином, коли Р. вчиняв 03.09.2005 р. новий злочин судимість за попередні злочини не була ні погашена ні знята. Крім того, на нашу думку, суд, застосовуючи амністію, повинен був звільняти Р. не від відбування покарання, а від невідбутої частини покарання, а тому ч. 3 ст. 88 КК на нього не могла поширюватися, оскільки Р. не можливо віднести до осіб, яких повністю було звільнено від покарання. Тому, на наш погляд, місцевий суд неправильно перекваліфікував дії Р. з ч. 2 ст. 186 КК на ч. 1 ст. 186 КК.

Приклад другий:Вироком районного суду від 22.11.2005 р. В. було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі. В. раніше був судимий 14.07.2004 р. за ст. 309 ч. 2 КК на 2 роки позбавлення волі. Постановою місцевого суду від 15.07.2005 р. на підставі п. “а” ст. 3 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. В. було звільнено від відбування покарання. Із матеріалів справи вбачається, що В. 05.09.2005 р. повторно зберігав без мети збуту наркотичний засіб – макову соломку вагою 18,2 гр. Верховний Суд України вирок суду змінив і відзначив, що суд не врахував, що 15.07.2005 р. В. було звільнено від відбування покарання згідно з акту амністії, тому дії В. необхідно перекваліфікувати із ч. 2 ст. 309 на ч. 1 ст. 309 КК [175] www.nau.kieu.ua № 5-6772км06, 20.03.2007, Ухвала, Верховний Суд України. .