В. Білоконев - Застосування амністії в Україні (судова практика). Науково-методичний посібник

Звідси витікає парадоксальний висновок, що вагітним жінкам або особам, які мають неповнолітніх дітей і вчинили злочини з необережності, за які КК передбачено покарання від 10 до 12 років позбавлення волі та відбули не менше половини призначеного строку основного покарання, треба приховувати, що вони вагітні або мають неповнолітніх дітей, інакше дії цих Законів на них не будуть поширюватися.

Однак, згідно із принципом гуманізму, якими в вступній частині цих нормативних актів, керуються ці Закони, повинно бути все навпаки. Зокрема, вагітні жінки і інші особи, зазначені у ст. 1 цих Законів повинні бути звільнені від покарання або кримінальної відповідальності на привілейованих підставах, чим останні засуджені особи.

По друге, порушення принципів гуманізму та справедливості в Законі України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. має місто також у відношенні засуджених військовослужбовців строкової служби, які відбувають покарання в виді тримання в дисциплінарному батальйоні. Згідно з п. “б” ст. 4 цього Закону дана категорія засуджених осіб звільняється від цього покарання, за тяжкі злочини, вчинені вперше, якщо вони на день набрання цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.

Відповідно до п. “б” ст. 3 цього ж Закону особи, крім зазначених у ст. 1 даного нормативного акту, звільняються від покарання, зокрема, у виді позбавлення волі, якщо вони засуджені вперше за умисні злочини, за які Законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком не більше 8 років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбували не менше половини призначеного строку основного покарання.

Таким чином, військовослужбовцям строкової служби, які вчинили вперше умисні злочини, за які Законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком не більше 8 років, вигідніше щоб суд призначив їм більш суворе покарання – позбавлення волі замість тримання в дисциплінарному батальйоні, оскільки в цьому випадку амністія до них буде застосована після відбуття половини призначеного строку основного покарання в містах позбавлення волі, чим після відбування не менше 2/3 призначеного строку основного покарання в виді тримання в дисциплінарному батальйоні.

Іще один парадоксальний висновок. Чим більш суворий вид покарання буде призначено засудженому, тим скоріше до нього буде застосована амністія. До речі, цей висновок підтверджує зміст ст. 5 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. Згідно даної статті засудженим до обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк, якщо вони не підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1-4 цих Законів, скорочується на 1/3 невідбута частина покарання. Виникає питання, чому законодавець не застосував амністію при цих умовах та підставах до осіб засуджених за особливо тяжкі умисні чи необережності злочини, яким призначено більш м'яке покарання чим обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк?

Порушення принципів справедливості та гуманізму, на наш погляд, є в п. «з» ст. 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., а також в п. “і” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.

Аналіз складів злочинів, вказаних в п. «з» ст. 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. свідчить про те, що амністія не може бути застосована до осіб, які були притягнуті до кримінальної відповідальності, або були засуджені за 28, 1 % злочинів, передбачених КК, у тому числі 4,2 % з яких відносяться до злочинів середньої тяжкості. Разом з тим аналіз цього нормативного акту свідчить також про те, що амністія може бути застосована до осіб, які були або притягнуті до кримінальної відповідальності або були засуджені за 71,9 % злочинів, передбачених КК, у тому числі 21,7 % з яких відносяться до тяжких або особливо тяжких злочинів. Не дивлячись на те, що ступень тяжкості вчинених злочинів визначає класифікацію злочинів (ст. 12 КК), законодавець вирішував не застосовувати амністію до осіб, які вчинили 24 злочинів середньої тяжкості і в той же час дозволив застосувати амністію до осіб, які вчинили 123 тяжких або особливо тяжких злочинів, передбачених діючим КК. І якщо до осіб, які вчинили 4 злочини середньої тяжкості забороняє застосування п. “г” ст. 3 Закону України “Про застосування амністії в Україні” (злочини проти основ національної безпеки України), то важко пояснити, чому: