В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

На наш погляд, правові наслідки відсутності судимості в цих випадках однакові. Однак, правові підстави і правила погашення судимості, різні. Так, особа яка звільняється від покарання згідно акта про амністію, не має судимості на підставі ч. 3 ст. 88 КК, тобто в цих випадках судимість у таких осіб існує з дня набрання законної сили обвинувальним вироком до моменту звільнення від покарання, а у осіб, які звільнені від призначеного покарання на підставі ч. 1 ст. 78 КК, не має судимості на підставі п. 1 ч. 1 ст. 89 КК, тобто судимість у таких осіб існує з дня набрання законної сили обвинувальним вироком до закінчення іспитового строку [78] В зв’язку з вищевказаним, ми в цілому погоджуємося з позицією Верховного Суду України, який в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26 грудня 2003 р. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» відзначив, що «при вирішенні питання про погашення судимості правове значення має не тільки наявність вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні злочину, а й підстави та час її звільнення від відбування покарання , оскільки саме з цього часу в передбачених законом випадках особа вважається такою, що не має судимості». Однак, на наш погляд, в постанові Пленуму замість «звільнення від відбування покарання» необхідно записати «звільнення від покарання», тобто в цих випадках особа звільняється безумовно. При цьому звертаємо увагу на те, що особа на підставі ч. 1 ст. 78 КК звільняється також не від відбування покарання, а від призначеного йому покарання, тобто звільняється безумовно. .

— звільнення особи від покарання, яка знаходилась певний строк під вартою в порядку запобіжного заходу. Головною ознакою цього виду звільнення від покарання — є вимога, щоб тривалість знаходження особи під вартою було не менше половини призначеного основного строку покарання.

Приклад:Вироком місцевого суду від 21.07.2004 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до 1 року обмеження волі, за ч. 2 ст. 186 КК до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК остаточне покарання йому призначено — 3 роки позбавлення волі. Верховний Суд України змінив рішення суду. Із матеріалів справи вбачається, що Г. був засудженим вироком суду від 12.10.2000 р. за ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 206 КК на 3 роки позбавлення волі та звільнено від покарання на підставі ст. 5 Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р. Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК особи звільнені від покарання, визнаються такими, що не мають судимості. За змістом цього закону до таких осіб відносяться і особи, які повністю звільнені від призначеного покарання внаслідок амністії.За таких обставин необхідно виключити із вироку кваліфікуючу ознаку — вчинення злочину повторно, а його дії перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 190 КК [79] Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 115–118. .

Оскільки згідно до вимог ст. 5 Закону України «Про амністію» від 11 травня 2000 р. звільнити від покарання осіб, крім перелічених у статті 1 цього Закону, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк до шести років включно, можливо, якщо вони на день набрання чинності відбули не менше половини призначеного строку покарання, можна зробити висновок проте, що на день набрання чинності акту про амністію, Г. знаходився під вартою не менше 1 року 6 місяців.

2) Звільнення особи від невідбутої частини покарання, тобто звільнення засуджених від покарання під час його відбування останніми. Це основний вид звільнення передбачений актами про амністію, оскільки із всіх статей Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. де передбачено звільнення від покарання осіб, цей вид звільнення від покарання відсутній тільки в статті 1 цих Законів. Головною ознакою цього виду звільнення — є вимога, щоб засуджений відбув певний строк основного покарання, в залежності від характеру злочину, а також групи осіб, які вчинили цей злочин, актами амністії передбачені строк — не менше половини призначеного основного строку покарання. Без виконання цієї вимоги, засуджений не може бути звільнений від невідбутої частини покарання, тому не випадково ця вимога Законів включена нами, як обов’язкова передумова звільнення особи від покарання.