В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Слід відзначити, що автор помилявся, коли стверджував, що «не може бути застосована амністія до осіб, які раніше були судимі за умисні злочини, але судимість була погашена або знята згідно Закону, оскільки цю категорію осіб не можна віднести до засуджених вперше за умисні злочини» (Див.: Білоконев В.М. Застосування амністії в Україні (судова практика). — Запоріжжя, 2009. — С. 32).

Судебная практика к Уголовному кодексу Российской Федерации. — М.: Спарк, 2001. — С. 351–352.

Становський М.Н. Назначение наказания. — СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 1999. — С. 166–167.

Під час дії Кримінального кодексу УРСР серед вчених виникла дискусія про необхідність відмовитися від врахування строків погашення судимості. Першим, хто запропонував фактично відмовитись від інституту судимості, був А.А. Герцензон, який вважав ураховувати судимість, навіть тоді, коли вона була погашена або знята (Див.: Герцензон А.А. Об Основах уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. — М.: Госюриздат, 1959. — С. 59). А. Степічев, прихильник цієї точки зору, зокрема стверджував, що існування інституту судимості є не доцільним, оскільки при повній відсутності позитивних сторін він має ряд негативних моментів… Вряд лі хто буде стверджувати, що особа, яка має три судимості за крадіжки і вчинивши четверту крадіжку, представляє більшу безпеку для суспільства, чим особа, яка скоїла десять крадіжок, однак осуджена за них вперше… (Див.: Степичев С. Нужен ли институт судимости? // Социалистическая законность. — 1965. — № 9. — С. 14–18). Однак, ця точка зору не була підтримана, ні в теорії кримінального права, ні в судовій практиці. Так, В.Н. Кудрявцев відзначав, що закінчення строку погашення судимості свідчить проте, що в поведінці засудженого не можна побачити єдиної лінії злочинної поведінки, а тому в таких випадках не можна не враховувати проміжок часу між першим та другим злочином (Див.: Кудрявцев В.Н. Теоретические основы квалификации преступлений. — М.: Юрид. лит., 1963. — С. 309). По конкретній справі Верховний Суд СРСР відзначив, що повторним може вважатися злочин лише в тих випадках, коли не усунуті правові наслідки раніше вчиненого злочину, до яких відносяться, зокрема зняття або погашення судимості (Див.: Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1963. — № 5. — С. 32).

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 19.

А.Ф. Зелінський, коментуючи ст. 55 КК 1960 р., підкреслював, що строки погашення судимості визначенні у законі досить свавільно (Див.: Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование). — Харьков: Вища школа, 1980. — С. 8); В.В. Голіна відзначає, що строки погашення судимості диференціюються в залежності від ступеня тяжкості злочину, яка визначається законом розміром максимальної санкції у виді позбавлення волі, що може призначити суд… Практично розмір погашення судимості залишився таким самим, як це було у ст. 55 Кримінального кодексу 1960 р. (Див.: Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 205).

Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 2. — С. 14.

Голіна В.В. Судимість: Монографія. — Харків: “Харків юридичний”, 2006. — С. 57.

Бантишев О., Ангелуца Н. Деякі питання загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності // Юридичний радник. — 2007. — № 2. — С. 87.

Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 128–129. Між тим, важко погодитись з позицією Ю.В. Бауліна у тому, що якщо особу буде звільнено від кримінальної відповідальності за перший злочин (який стосовно неї розглядався в суді і в цей період вона вчинила новий злочин невеликої тяжкості), то це є перепоною вважати вчинений злочин вперше. Оскільки особа повинна саме на день вчинення такого злочину бути звільнена за раніше вчинений злочин від кримінальної відповідальності за підставами, передбаченими законом, або судимість на цей час за нього повинна бути погашена або знята (Див.: Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. — К.: Атіка, 2004. — С. 128–129). По перше, якщо особа мала право на звільнення від кримінальної відповідальності на момент вчинення другого злочину, наприклад у зв’язку із закінченням строків давності, то застосування до особи ст. 49 КК, як до вчинення нового злочину, так і після нього, ніяким чином не може тягнути до нього негативні наслідки. По цьому шляху йде і судова практика (Див.: Рішення Верховного Суду України. — 2004. — № 1. — С. 82–84). Відсутні такі вимоги і в ч. 4 ст. 32 КК. І останнє, якщо особу було звільнено від кримінальної відповідальності за перший злочин, то не має ніякого сенсу вести розмову про те, що судимість на цей час за нього повинна бути погашена або знята , оскільки особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком.… (ч. 1 ст. 88 КК), а не з дня набрання законної сили постанови суду про закриття кримінальної справи.