В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Верховний Суд України, роз’яснюючи судам, як їм потрібно діяти в таких ситуаціях, зауважив, що відповідно до ст. 5 КК 2001 р. на осіб, які були засуджені за КК 1960 р. до позбавлення волі на строк більше десяти років і щодо яких відповідно до п. 8 ст. 55 КК цього Кодексу питання про погашення судимості вирішувалося судом, поширюється положення п. 9 ст. 89 КК 2001 р. про те, що особи, засуджені за особливо тяжкий злочин, визнаються такими, які не мають судимості, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину [437]. До цього правила, на наш погляд, потрібно добавити наступне, «якщо ж особи вчинили такий злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, то на них поширюється положення п. 4 ч. 2 ст. 108 КК 2001 р. про те, що такі особи, засуджені за особливо тяжкий злочин, визнаються такими, які не мають судимості, якщо вони протягом п’яти років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину».

Підставою для правил про погашення або зняття судимості є насамперед Кримінальні кодекси України 1960 р. та 2001 р., Кримінально-процесуальний кодекс України, постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 26.12.2003 р. «Про застосування судами законодавства про погашення і зняття судимості», судова практика, а також праці відомих юристів [438].

Правило 1.Вся інформація про непогашену або не зняту судимість особи, яка має правове значення по кримінальній справі, повинна знаходитися у вступній частині вироку (постанови, ухвали). Ніхто, крім суддів, не вправі остаточно вирішувати питання про наявність (чи відсутність) судимості у засуджених осіб.

Аналіз судових рішень свідчить про те, що судді, на жаль, цим питанням не приділяють необхідної уваги. Приведемо тільки один приклад із судової практики.

Приклад:Вироком районного суду від 25.01.2007 р. В., раніше неодноразово судимого, останнього разу 09.08.2000 р. за ч. 3 ст. 81, ст. 17, ч. 3 ст. 81 КК, ст. 42 КК на 3 роки 9 місяців позбавлення волі, звільненого із місць позбавлення волі 30.04.2003 р. умовно-достроково на 1 рік 2 місяці 13 днів, — було засуджено за ч. 1 ст. 309 КК на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням. Із матеріалів справи вбачається, що інкримінований йому злочин В. вчинив 11.09.2006 р. У касаційному поданні прокурор стверджує про те, що дії засудженого підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 309 КК, оскільки цей злочин він вчинив повторно. Верховний Суд України, скасовуючи вирок суду, відзначив, що суд і органи досудового слідства, хоча й послалися на те, що В. раніше притягувався до кримінальної відповідальності, але в повній мірі цього питання не з’ясували. Як убачається з матеріалів справи, В. вже притягувався до кримінальної відповідальності і був засуджений за аналогічні злочинні діяння, а в такому разі правильність юридичної оцінки В. за ч. 1 ст. 309 КК викликає сумніви. Оскільки висновок суду про винність В. зроблено на підставі неповно перевірених даних про особу, колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає скасуванню, а справа — направленню на додаткове розслідування, під час якого належить перевірити зазначені обставини і у разі їх доведеності, прийняти рішення про юридичну оцінку дій В. і подальший хід справи [439].

Суддям необхідно ретельно перевіряти всі дані про попередні судимості особи, з’ясовувати, чи не скасовувалися або не змінювалися вироки відповідними судовими інстанціями, чи не скорочувався строк покарання за амністією, в порядку помилування і коли саме особа була фактично звільнена від покарання. Дані про час звільнення містяться у довідках про звільнення із виправно-трудової установи, а також можуть бути одержані в інформаційних центрах МВС тощо, а про відбуття додаткового покарання — в місцевих органах Державного департаменту України з питань виконання вироків [440].

По-перше, на наш погляд, повинна бути насамперед інформація про те, коли, яким судом, по якій статті КК, який вид і розмір покарання (основного та додаткового) був призначений, коли і на якій підставі чого засуджений був звільнений.

Наприклад, запис в вироку повинна бути наступною: «- раніше судимого: 06.06.2005 р. Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, звільненого 23.03.2008 р. по відбуттю покарання»;

По-друге, якщо особа має дві чи більше судимостей, то повинна бути інформація також і про те, коли після першої (другої, третьої…) судимості той вчинив новий злочин, оскільки, згідно з ч. 5 ст. 90 КК, якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново.