В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

Якби у цьому випадку строки погашення судимості обчислювалися за правилами, передбаченими п. 8 ч. 1 ст. 89 КК, то судимість за злочини, передбаченні ч. 1 ст. 117, ч. 2 ст. 118 КК 1960 р., спливала би тільки 28.08.2005 р., (28.08.1999 р. + 6 років), а це означало би, що вчинення нового злочину 31.10.2004 р. перервало би перебіг строку погашення судимості.

До цього правила, на наш погляд, потрібно добавити також доповнення про те, якщо ж особи вчинили тяжкий злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, то на них поширюється положення п. 3 ч. 2 ст. 108 КК 2001 р. про те, що такі особи, засуджені за тяжкий злочин, визнаються такими, які не мають судимості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину.

Приклад четвертий:Вироком апеляційного суду від 02.11.2007 р. Д., раніше судимого 11.06.1996 р. за ст. 94 КК на 7 років позбавлення волі, звільненого із місць позбавлення волі 13.06.2000 р. умовно-достроково на 3 роки 4 місяці 24 дні, - було засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на 15 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 15 — п.п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК на 14 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК тому призначено остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі. Верховний Суд України, змінюючи вирок суду, відзначив, що дії Д. кваліфіковані судом за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК неправильно. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 108 КК такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом 3 років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Із матеріалів справи вбачається, що Д. раніше судимий в неповнолітньому віці — 11.06.1996 р. районним судом за ст. 94 КК 1960 р. на 7 років позбавлення волі та звільнений з місць позбавлення волі 13.06.2000 р. умовно-достроково на 3 роки 4 місяці 24 дні. Відповідно до ч. 2 ст. 7–1 КК 1960 р. зазначений злочин є тяжким. Умисне вбивство потерпілої Н. засуджений вчинив 15.12.2006 р., тобто після 3 років з дня відбуття покарання, а тому попередня судимість Д. погашена у встановленому законом порядку і його дії за зазначеним епізодом слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК. З цієї ж підстави колегія судів приходить до висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини вироку обставини, яка обтяжує покарання Д. — рецидив злочину [434].

Засуджений Д. був достроково звільнений від покарання і фактично відбуте їм покарання стало меншим чим 6 років позбавлення волі. Однак правила, передбачені ч. 6 ст. 55 КК 1960 р., на нього не поширюються, оскільки строк погашення судимості в цьому випадку буде складати 5 років з дня дострокового звільнення від покарання, а тому застосування п. 3 ч. 2 ст. 108 КК 2001 р. є для нього більш сприятливими.

По-четверте, до набрання чинності КК 2001 р. умисні злочини можуть бути віднесені до особливо тяжких, якщо: 1) вони були включені до ч. 2 ст. 7–1 КК 1960 р.; 2) за них було передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за КК 1960 р.; 3) за них передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за КК 2001 р. [435]. Таку ж точку зору займає і Ю.А. Пономаренко який відзначає, що віднесення злочину, вчиненого до 1 вересня 2001 р. до тієї чи іншої категорії, що передбачені ст. 12 КК 2001 р. має відбуватися за загальними правилами, встановленими згаданою статтею. Тяжкість злочину має визначатися залежно від його караності, а при визначенні останньої мають враховуватися описані вище випадки, коли новий кримінальний закон має зворотну дію. Інакше кажучи, кожен злочин, вчинений до 1 вересня 2001 р. має відноситися до тієї чи іншої категорії, що передбачені ст. 12 КК 2001 р., залежно від його караності за КК 1960 р., якщо лише вона не пом’якшена в новому КК одним з описаних вище способів [436].

Ми підтримуємо цю точку зору В.В. Голіна та Ю.А. Пономаренко, оскільки в іншому випадку особи, які вчинили злочини (аналогічні злочинам, які згідно ст. 12 КК 2001 р. є особливо тяжкими злочинами), до набрання чинності новим Кодексом, необґрунтовано опинилися би в більш сприятливих умовах, чим ті, які вчинили такі злочини після набуття чинності новим КК. Однак, до п. 2 правил, запропонованих В.В. Голіна, про те, що «за них було передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за КК 1960 р.», є зауваження, оскільки строки погашення судимості на підставі КК 1960 р. залежать не від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину (максимальної санкції статті), а від розміру реально відбутого покарання. Якщо би засуджений Д., з вищевказаного прикладу, вчинив злочин, передбачений ст. 94 КК 1960 р., будучи повнолітнім, то на нього поширювалися би правила, передбачені п. 6 ст. 55 КК, оскільки фактично відбуте їм покарання стало меншим чим 6 років позбавлення волі, а тому строк погашення судимості в цьому випадку складав би 5 років з дня дострокового звільнення від покарання. Тому ми пропонуємо п. 2 правил, запропонованих В.В. Голіна, викласти в такій редакції, «за них було передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років за КК 1960 р., і вони відбули не менше 10 років позбавлення волі ».